ЛІ́СА, и, ж. Огорожа, сплетена з хворосту. Полагодив [Чіпка] хату, давай погріб обчищати та оброблювати; новою лісою усадьбу обплітати (Мирний, І, 1949, 324); Як гордо щепами хвалився він мені В саду малесенькім, обведенім убого Низькою лісою! (Рильський, Поеми, 1957, 230); // Плетена за́города. Ось стара громадська ліса, яку відчиняє перед нами старий дід Панько (Фр., IV, 1950, 326); // Плетена хвіртка або ворота. Данило припав до ліси у повітці й крізь щілини дивився (Ле, Ю. Кудря, 1956, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 523.