Слово "набігати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


НАБІ́ГАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Багато бігаючи, дістати що-небудь або зазнати чогось. — Чи не набігала ти.. лихоманки? (Кв.-Осн., II, 1956, 325); // Завагітніти (про неодружену жінку). Солоха чим далі все товщала, це примітила й господиня й думала про себе: — ..Дивно мені тілько, — де така. поганка набігала? (Митній, І, 1954, 68).

НАБІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАБІ́ГТИ, біжу́, біжи́ш; мин. ч. набі́г, ла, ло; док.

1. Наскакувати, натикатися з розбігу, з розгону на кого-, що-небудь. Вони набігали на нас, штовхали, намагалися забити памороки (10. Янов., II, 1954, 25); Раптом нарти набігли на камінь і так підскочили, що Тико не втримався і впав на сніг (Трубл., І, 1955, 274); Мені потім здавалось, що то не снаряд знайшов мене, а я сам набіг на нього (Мушк., Серце.., 1962, 234); // Швидко насуваючись, покривати, закривати собою (про хвилі, хмари і т. ін.). Котиться з Африки хвиля.. І, може, та хвиля, що мила ноги араба, набігає тепер на мої ноги, як символ єднання… (Коцюб., II, 1955, 291); Темні хмарки набігають на сонце (Руд., Остання шабля, 1959, 397); 3 моря набігла хвиля з білими густими гребенями (Н.-Лев., II, 1956, 234); // Швидко виникати, починатися, налітати (про бурю, вітер і т. ін.). Вдень тут тепло, часто громові бурі набігають (Л. Укр., V, 1956, 201); Коли набігає вітер, явори гнуться розгойданим верхів’ ям (Цюпа, Три явори, 1958, 3); Набіжить вітерець, покотиться хвилею (Стор., І, 1957, 333); // перен. Виявлятися назовні, ставати видимими (про душевні переживання, фізичні відчуття). Тінь тривоги і турбот весь час набігає на його обличчя (Коч., II, 1956, 120); На лиця набігло занепокоєння (Горд., II, 1959, 205); // перен. Появлятися раптово (про спомини, думки і т. ін.). Макс Дальгов відчув, як у нього защеміло серце. Набігли давні спогади (Собко, Запорука.., 1952, 129).

2. Виступати, появлятися (про зморшки, сльози, усмішку і т. іп.). На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки (Н.-Лев., II, 1956, 264); Сльози набігають на очі, пекучі, непрошені (Зар., Світло, 1961, 16); Серп випав з рук Хариті, лице скривилось від болю, на очі набігли сльози (Коцюб., І, 1955, 17); На вуста набігла звична — привітна і трохи іронічна посмішка (Мас., Життя.., 1960, 29).

3. Скупчуватися, збиратися в одному місці (про людей). Поки в’яжуть Василя, з двору через хвіртку набігають черниці і між ними Кнуриха (Мирний, V, 1955, 115); Набігають діти, разом з матір’ю обліплюють Мирона (Стельмах, Хліб.., 1959, 232); Набігла повна хата людей, як почули, що старий Дрот та просватав свою дочку (Кв.-Осн., II, 1956, 76); Тося ховалася за спини подруг, що вже набігли невідомо звідки (Смолич, Мир.., 1958, 21).

4. розм. Біжучи, збиратися (про рідину). Ніхто ніколи не боронив рибу ту ловити. Звісно, вода… набігла собі… ставок став… Риба завелася… (Мирний, III, 1954, 308); Він повісив рушника на галузку сосонки, нахилився й поглянув на себе в люстерко води, яка набігла в низину (Ю. Янов., II, 1954, 49); // перен. Діставатися, перепадати (про гроші, проценти). Навесні квочку підсипати, підростуть курчата, можна буде продати… Глянь — якийсь карбованець чи два й набіжить за рік (Донч., III, 1956, 93).

5. Учиняти набіг (набіги); нападати, наскакувати. Стали козаки до города Козлова назад прибувати. Стали на турків, на сонних, набігати. Стали їх рубати (Укр.. думи.., 1955, 54); Мокрина з матір’ю продавала на базарі рибу.. і прочула, що становий готується тієї ночі набігти з десяцькими на батькову ватагу (Н.-Лсв., І, 1956, 233); Спати ніхто не клався. Ждали все, що набіжать [козаки] (Головко, II, 1957, 327).

6. розм. Несподівано натрапляти на когось, щось, виявляти, зустрічати кого-, що-небудь. В кінці толоки вони набігли на загублений кимсь кашкет із зіркою (Панч, II, 1956, 159).

7. тільки док., перех. Захопити кого-, що-небудь, наскочити на когось, щось. Креши вогонь! Хай буде міць далекобійна, щоб сонного тебе десь ворог не набіг (Тич., II, 1947, 202).

8. Щільно підходити до чого-небудь, досягати чогось. Набігає аж на кручі Зеленая нива (Ус., Дорогами… 1951, 241); Там далі набігли над річку високі коноплі й залили берег своїм гострим важким духом (Н.-Лев., II, 1956, 168); // Сповнюватися, наступати (про роки). Дорка потроху ставала Федорою, ходила до школи і до початку війни саме скінчила семирічку, їй набігало шістнадцять років (Ю. Янов., Мир, 1956, 70); Сорок літ набіжить незабаром, Наче молот на груди паде: — Де юнацтво поділося з жаром; Де завзяття твоє молоде? (Граб., І. 1959, 441).

9. розм. Вискакувати, появлятися, сідати (про болячки, гулі і т. ін.). Сонце пече, дорога тверда, мов камінь, аж водянки на ногах набігають (Тют., Вир, 1964, 30); Пряжка вдарила Грицуня по вусі, а там зараз набіг червоний гудз (Март., Тв., 1954, 148); Рукою вона гладила велику круглу гулю, що набігла на голові (Мик., II, 1957, 297).

10. розм. Надходити, наставати (про свята, дні і т. ін.). — А тепер же ніхто часом не сидить у тій холодній? — Ні,.. люди відпрошуються, щоб уже як мають саджати, то пізніше, аж коли нагальна робота скінчиться або як свята довші набіжать… (Л. Укр., III, 1952, 573).

Набіга́ти (набі́гти) кро́в’ю — наливатися кров’ю. Обличчя ключника набігло кров’ю, зуби заскреготали (Фр., VI, 1951, 172); Набіга́ти (набі́гти) на ду́мку — починати думати про що-небудь. — Та я, бач, тільки спитала, — так набігло на думку: чи наймити гній вивозитимуть, чи повезуть мливо до млина (Н.-Лев., III, 1956, 89); Набіга́ти на о́чі — пропливати, проноситись мимо. — Сіла й я між своїми синами, їду. Шлях мигтить, гаї та поля на очі набігають… (Вовчок, І, 1955, 276); Се́рце набіга́ на кого — хто-небудь сердиться. Він чоловік нічого, а так на його іноді серце набіга (Ся. Гр.); Що набіга́є (набіжи́ть) на язи́к — без обмеження, що попало. Повибігали надвір і челядь, і своя сім’я; всі раді, кожне щебече, що на язик набіжить (Свидн., Люборацькі, 1955, 63); Як набіжи́ть: а) (на кого) кого-небудь охопить злість, лють, роздратування і т. ін. На нього як набіжить — то чоловік як чоловік, а то й не підступайся (Сл. Гр.); б) як доведеться, як трапиться. Досить жить, як набіжить (Укр.. присл.., 1955, 336).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 15.