НАДВІ́Р, присл. За межі чого-небудь, у напрямку назовні. Я стояв край вікна та дивився надвір (Граб., І, 1959, 163); Двері їдальні раз у раз рипали, і люди заходили й виходили, випускаючи надвір пахучі клубки пари (Досв., Вибр., 1959, 302); // За межі приміщення; на подвір’я, на вулицю. Раз, після великодня, чудового весняного ранку, вся Паляникова сім’я висипала з хати надвір (Н.-Лев., 11,1956, 28);-Коли мені треба було вийти надвір, я брав мамині черевики (Багмут, Опов., 1959, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 64.