НА́ДРА, надр, мн.
1. Глибини землі і все те, що міститься під земною поверхнею. Державною власністю в СРСР є земля, її надра, води, ліси, заводи, фабрики, шахти, рудники (Ком. Укр., З, 1962, 32); Уперше розвідники надр мали пустити в дію надшвидкісні бурові верстати (Жур., Звич. турботи, 1960, 161); В надрах землі залягають величезні запаси вугілля і залізної руди (Панч, В дорозі, 1959, 245).
2. перен. Внутрішній простір, внутрішня частина чого-небудь. Нас вже не дивує, наприклад, що в надрах крихітного атома народжуються гігантські, ні з чим не зрівнянні за могутністю сили (Наука.., 8, 1963, 15); Весь пополовілий у місячному сяйві парк аж пахтів ароматом південної ночі і таємничо вабив у свої надра (Смолич, І, 1958, 77).
3. перен. Про широкі верстви суспільства, народу. В надрах капіталістичного суспільства складаються, множаться і гартуються соціальні сили, покликані забезпечити перемогу соціалізму (Програма КПРС, 1961, ЗО); Шевченко є взірцем самовідданого, несхибного служіння народові, з надр якого він вийшов (Рад. Укр., 12.УІ 1963, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 76.