НАМИ́СТО, а, с. Прикраса з перлів, коралів, різнокольорових камінців і т. ін., яку жінки носять на шиї. Ой надіну я сережки І добре намисто. Та піду я на ярмарок В неділю на місто (Шевч., II, 1953, 128); Дощ по-французьки жіночого роду, і французький поет малює його як дівчину в перловому намисті (Рильський, III, 1956, 131); *0бразно. На вулицях блідне огнів намисто, і ранок злітає, як спів, на місто (Сос., II, 1958. 71); *У порівн. Роси чисті На топольках, як намисто, Самоцвітами горять (Вирган, В розп. літа, 1959. 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 128.