НАМІ́ТКА, и, ж.
1. Покривало з тонкого серпанку, яким зав’язують поверх очіпка голову заміжні жінки. Хима завилась гарною наміткою, заколола її здоровими шпильками з червоними головками (Коцюб., І, 1955, 87); // Покривало, яке накладають поверх клобука православні монахи. Він.. так швидко шугнув у двері, що намітка од клобука заколивалась, майнула (Н.-Лев., III, 1956, 367); Входять Олексія та Ольга у високих чорних клобуках з довгими намітками (Мик., І, 1957, 289); // рідко. Покривало з тонкої матерії на голову й на обличчя. Легка, біла газова намітка вкривала її голову з темно-русявим волоссям. (Коб., III, 1956, 110); Саму Галину Андріївну я бачив усього двічі і бачив обидва рази на вулиці — під наміткою, в манті, капелюсі (Л. Янов., І, 1959, 437); *У порівн. Сіяв дрібний, вогкий сніжок, білою наміткою оплітав геть-геть кругом зелене поле (Вас., II, 1959, 39).
2. заст. Тонка прозора тканина (вид серпанку). [Парубок:] Коли буду живий, вернусь, добуду слави і всякого добра, золота, дукачів, шовку, намітки привезу стілько, що хватить од самого верху дзвіниці додолу (Вас., III, 1960, 22); *У порівн. Де оком гляну, сумно та темно. Ніби намітка на очах (Рудан., Тв., 1956, 45).
3. перен. Те, що вкриває, застеляє що-небудь; пелена. Над гіллям миготіло блискуче марево сонця, слалась тонесенька намітка сизого туману (Н.-Лев., І, 1956, 195); За густою наміткою дощів сірі хатки застигли (Кучер, Зол. руки, 1948, 5); Плач цей проймав йому серце, застилав якоюсь сірою наміткою очі (Воскр., Весна.., 1939, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 128.