НАСВИ́СТУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСВИСТА́ТИ, ищу́, и́щеш і исти́ш, док. 1. перех. Відтворювати свистом який-небудь мотив, мелодію і т. ін. Чіпка.. якийсь веселий, радий. Знай, насвистує крізь зуби веселу пісню, попихкуючи люлькою (Мирний, II, 1954, 221); За бочками вже походжали два якісь матроси, весело насвистуючи мотив з опери (Кучер, Голод, 1961, 147).
2. тільки недок., неперех. Створювати свистячі звуки, свистіти (перев. не на повну силу). Тиміш сідав на призьбі, стиха насвистує, щось думає (Вас., III, 1960, 69); Тихо насвистуючи і пильно вглядаючись у вечірні сутінки, Павло йшов понад річкою (Збан., Ліс. красуня, 1955, 10); * Образно. Поїхали. А візок наш скрипить і деренчить… І хлюпає, і насвистує. Ніби не візок, а фісгармонія (Ковінька, Кутя.., 1960, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 182.