НАСИ́ЛУ, присл.
1. З великими труднощами; ледве. Насилу Проценко умовив Христю увійти до нього в хату (Мирний, III, 1954, 205); Чоботи були дуже важкі, вже до чого він хлопець меткий, а й то насилу їх доніс (Мик., II, 1957, 317).
2. Те саме, що наре́шті. — Чи чуєш ти, Катерино? Біжи зустрічати! Уже прийшов! Біжи швидче [швидше]! Швидче веди в хату!.. Слава тобі, христе-боже! Насилу діждала! (Шевч., І, 1963, 321); [Одарка:] Насилу! І де ти вієшся? (К.-Карий, І, 1960, 198).
3. діал. Насильно, силоміць. Пані Олімпія посадила його майже насилу на кріслі коло себе (Фр., VII, 1951, 94); Від часу до часу утирала [Марійка] долонею сльози, що все насилу тиснулися їй до очей (Коб., II, 1956, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 183.