ОЩАСТИ́ТИ, ощащу́, ощасти́ш, док., перех., заст. Ощасливити. Яків прийшов тверезий, не лаяв, не гримав на неї, і цього було досить, щоб ощастити Машку на ввесь вечір (Л. Янов., І, 1959, 255); * Образно. Ти [весна] все не йдеш, і заклик наш даремний, Хоть [хоч] час давно настав твого приходу. Чому ж не хочеш ощас-тить природу? (Сам., І, 1958, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 840.