РАКЛО́, а́, ч., вульг. Злодій, бандит. [Палажка:] Казала я Химці: не вір раклові (Мирний, V, 1955, 251); — Дурненька… Я що — лежебока? Чи якийсь ракло? Шофер! Першого класу!.. (Грим., Незакінч. роман, 1962, 278).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 445.