РАХІ́ТИК, а, ч., розм. Людина, хвора на рахіт. У неї великі, тупо здивовані очі рахітика (Горький, Опов., перекл. Хуторяна, 1948, 275); * У порівн. Він повів гостя на веранду, коливаючись на зігнутих, як у рахітика, татарських ногах (Коцюб., І, 1955, 287).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 456.