СПА́РИТИ1 див. спа́рювати.
СПА́РИТИ2, рю, риш, док., перех.
1. Док. до па́рити; // Скип’ятити, перев. витримавши на малому жару в печі (молоко, вершки); спряжити. — Спарила [Войцехова] те молоко, відставила набік (Фр., VI, 1951, 142); Процідила [Марія] частину молока в глечики, а частину в горщик, щоб спарити на снідання (Вільде, Опов., 1954, 13).
2. Зігріти до утворення пари. Аби мерщій сніг з землі, аби швидше сонце та теплі дощі спарили її (Мирний, III, 1954, 66); // Допустити псування, гниття і т. ін. чого-небудь вологого внаслідок зігрівання. Спарити сіно; // Пошкодити собі що-небудь через натирання. — Я ж казав тобі, Григоре, ще вчора шлею буланому повстю підбити. Тож кінь може холку собі спарити (Крот., Сини.., 1948, 56).
3. Пошкодити вогнем або чим-небудь гарячим; обпекти. Біла хустка була в неї майже на ніс насунена, так спарило їй сонце лице (Коб., III, 1956, 471); // Обварити; ошпарити. Як би го [його] окропом спарив (Номис, 1864, № 3386).
4. перен., розм. Побити різками, батогом і т. ін., відшмагати, висікти. Ти моїх орендарів нагайкою спарив (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 489.