СПА́ТИСЯ, спи́ться, недок., безос. Про бажання, схильність, можливість і т. ін. спати, заснути; про той чи інший стан сну в кого-небудь. «От кому добре спиться!» — каже [Софі] пошепком [пошепки], киваючи мені на його (Вовчок, І, 1955, 377); Їй не спалося: сон десь далеко блукав від неї… (Мирний, III, 1954, 113); Неспокійно спалося Тиховичеві тої ночі (Коцюб., І, 1955, 220); — Як спалося, як відпочивалось, Степане Васильовичу? ..— Солодко спалось (Стельмах, І, 1962, 591).
◊ Спи́ться, мов (на́че, як і т. ін.) пі́сля ма́ківки див. ма́ківка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 494.