СПОДА́Р, я́, ч., розм.
1. Те саме, що госуда́р. За сими плентавсь розбишака, Нептунів син, сподар Мезап (Котл., І, 1952, 195); В римській ідольській землі Се беззаконіє творилось. Либонь за Декія царя? Чи за Нерона сподаря? (Шевч., II, 1963, 281).
2. Те саме, що госпо́дар. Ви, сподарі, не питайте та ковбасу мені дайте (Сл. Гр.); * Образно. Оддихай собі, степе-сподарю, досита, І дивись крізь туман, як ключами-стадами Журавлі линуть в вирій до нового літа (П. Куліш, Вибр., 1969, 404).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 555.