СПОЖИТТЯ́, я́, с. Використання, витрачання чого-небудь для задоволення яких-небудь потреб. Коли що й робиться, то видно, що не для свого спожиття, не для себе, а так, по звичаю,— аби робити (Вовчок, І, 1955, 171); Він миттю дістав з буди зчорнілу від довгого спожиття дерев’яну круглу чашу,.. наточив меду (Загреб., Диво, 1968, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 560.