СПІВБРА́Т, а, ч. Людина тієї самої професії, того самого середовища і т. ін.; товариш по заняттю, професії тощо. Багато яскравого і дорогого залишилося в душі моїй від знайомства з старшим моїм співбратом по перу [Янкою Купалою] (Тич., III, 1957, 448); Я й синів, і зеленів, — А все в човні стирчав з Ігнатом, У ловчій пристрасті співбратом (Рильський, Поеми, 1957, 180); Зв’язківці не знали, що їм робити,— збившись докупи, дивились на поквапливу біганину своїх співбратів по зброї (Збан., Сеспель, 1961, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 516.