СПІВО́ЧИЙ, а, е.
1. Стос. до співу, співів. І де та міць моя, надії парубочі — Розбуркати співочим словом край..? (Стар., Поет. тв., 1958, 45); Співоча культура; // Який складається із співаків, охоплює співаків. Тільки після того, як на естраді почала шикуватися співоча капела, всі згадали, що тут має бути концерт (Вас., Вибр., 1954, 37); Не було на Україні повіту, де б не організовувалися вже «просвіти» — з неодмінними співочими і театральними гуртками (Смолич, Мир.., 1958, 91); // Який виховує, готує співаків. — Ой, зірветься!.. Зараз зірветься. — Не бійся, — зауважив хлоп’ячий голос, — вона, кажуть, у співочій школі вчилася… (Минко, Ясні зорі, 1951, 189).
2. Те саме, що співу́чий 1. Ох, які ж вони співочі! Скільки щастя в молодих!.. Мов озера, їхні очі — все б дивився я у них… (Тич., II, 1957, 198); Юнак у душі не вважав спів за професію. Не тим теплом огрівала його співоча вдача (Ле, Право.., 1957, 41); Літо веселе, співоче минається, Спокій стає на землі… (Рильський, І, 1960, 102); Ледве струмки задзвеніли співочі, Пташки заспівали дрібні (Л. Укр., І, 1951, 45).
3. Який уміє співати, мелодійно свистіти і т. ін. (про птаха). Сказав би — весна, якби де співочу птицю чути (Свидн., Люборацькі, 1955, 201); Чимало оленів і диких кіз трапляється по цих лісах, а ще більше співочих птахів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 368); // Який багато співає, мелодійно свистить і т. ін. Ліс аж дзвенить від пташиного співу. Ось я чую співочого дрозда (Коп.. Як вони.., 1948, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 519.