СПІДЛО́БА, присл. З-під насуплених брів; недовірливо, недоброзичливо. Христя глянула на Оришку:.. рот увалився, підборіддя угору задралося, ніс униз похнюпився; одні очі жевріли спідлоба в глибоких ямах (Мирний, III, 1954, 300); Я засипав його питаннями, та він похилив голову і якось спідлоба дивився на мене, немовби або не вірив у щирість мойого [мого] зацікавлення, або міркував над тим, як би викрутитися від моїх запитань (Фр., IV, 1950, 283); Спідлоба стежила [Саня], що робитиме Каргат далі (Шовк., Інженери, 1956, 46); Тимко ще більше почорнів, дивився на всіх спідлоба, часто курив і цілими вечорами мовчки просиджував під хатою (Тют., Вир, 1964, 266).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 523.