СХИЛ, у, ч. Похила поверхня чого-небудь. Морок виповняв глибокі чорториї, що збігали в долину по схилу прибережного узгір’я (Коцюб., І, 1955, 344); Коні мчали в напрямі на село Ладош. Воно лежало десь на схилі правого берега Удаю (Мик., II, 1957, 269); По крутих схилах балки росли буйні трави (Цюпа, Три явори, 1958, 30); Марина, закривши руками очі, сіла на схил могили (Дмит., Наречена, 1959, 190); // Місцевість з похилою, спадистою поверхнею. Настя йшла поруч Сагайдачного положистим схилом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 67); Гординська жила над гомінливим потоком, що збігав із схилу і вливався в ріку (Чорн., Визвол. земля, 1959, 12); // Похиле положення. Рельєф ділянки [розсадника] повинен бути рівним, з невеликим схилом (не більше 5°) (Озелен. колг. села, 1955, 20).
◊ На схи́лі дня (зими́, лі́та) — у кінці дня (зими, літа). Віддавши шану Каспію окрасі, на схилі дня, як сонце йшло на спад, з примор’я ми.. до Дамчика вернулися назад (Гонч., Вибр., 1959, 257); На схи́лі літ (ві́ку, життя́) — на старості, при наближенні старості. Ах, осінь, осінь! Всім дано сивіти, Як мовлять мудрі: взнать добро і зло. Одні на схилі літ живуть, як діти, Другим же розум скрашує чоло (Мал., Книга.., 1954, 83); На схилі віку Марко Лукич постійно не працював у трупі, а більше гастролював (Збірник про Кроп., 1955, 332); На схилі життя Кримський зізнавався, що важкі були ті часи, коли він ступив на шлях поета (Рад. літ-во, 6, 1967, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 883.