СХИТРУВА́ТИ, у́ю,у́єш, і розм. СХИТРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док. Виявити хитрість, вдатися до хитрощів. Своїми розповідями про спостереження над життям бджіл він-то найбільше й допікав Павлові. Павло, як гість, мовчки терпить, звичайно, хіба що схитрує якось (Головко, II, 1957, 409); Коли Ленкіну стало сутужно, він схитрував (Шиян, Партиз. край, 1946, 126); — А до прикладу кажучи, що то за сума? — ухопились за слово майстри. — Сума незначна. П’ятсот карбованців, — схитрував я й собі. Насправді було асигновано на огорожу тисячу (Збан., Малин. дзвін, 1958, 59); Діло навіть не у грошах [для злодія], а в тому, як ти схитрив чи вирвався на чисте, оминувши різні пастки (Стельмах, II, 1962, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 887.