УРОДИ́ТИ (ВРОДИ́ТИ), оджу́, о́диш, док.
1. перех. Народити. — Та одна ж нас матінка уродила, Та не одну долю нам уділила (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 127); Швидко по весіллю вона захорувала і вродила синка (Фр., II, 1950, 111).
2. неперех. Дати урожай. На біду того літа груша вродила, та ще й дуже рясно (Н.-Лев., II, 1956, 377); Ой сонечку-батечку, Догоди, догоди, А ти, земле-матінко, Уроди, уроди (Олесь, Вибр., 1958, 233); Ідеться про те, що на сипучому піску не може бути збудований ніякий дім і що на голому камені не вродить ніяка пшениця (Рильський, Веч. розмови, 1964, 265).
3. неперех. Вирости, дозріти гарним, в добрій кількості (про злаки, овочі, плоди фруктових дерев і т. ін.). Сіяв гречку, а вродив мак (Укр.. присл.., 1955, 235); Коли не буде добрива, то не вродить ні овес, ні картопля, ні біб… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 14); // безос. А вродило цього року — листу не видно. Посеред саду старезна яблуня, всипана райськими яблуками, аж гілля кіллям підважені (Вас., II, 1959, 183).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 480.