ХЛИ́ПАТИ, аю, аєш, недок.
1. Посилено, судорожно вдихати, втягувати повітря, перев. від плачу або від сміху. Плакала [Гаїнка] довго, тоді помалу-малу почала затихати, вже тільки хлипала, тільки здригалося їй усе тіло (Гр., II, 1963, 460); Вона не могла здержати сміху.. — Ха-ха-ха! всіх… викоренити… ха-ха-ха!.. щоб і на насіння… всіх!.. а-ха-ха!..— вона аж хлипала (Коцюб., II, 1955, 172); Гірка образа ятрила її.. Ткнувшись головою в коліна, вона тут уже наплакалася вволю, хлипаючи, як маленька (Гончар, III, 1959, 195); // Плачучи або зітхаючи, поривчасто втягуючи повітря, говорити що-небудь. — Не плач, дурна! Візьми себе в руки. І його [Павла] держи, не випускай,— владно кидала Уляна.— Чим його держати? — хлипала Катря (Кучер, Трудна любов, 1960, 417); *Образно. Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум (Коцюб., II, 1955, 32); // розм. Плакати, голосно вдихаючи, втягуючи повітря. Та треба… з відьмою не торгуваться [торгуватися], Щоб хлипати не довелось (Котл., І, 1952, 158); [Степан:] Отакої! Чого ти, стара, хлипаєш? ..Діждалися доччиного весілля, проси боги, щоб допоміг діждати й онуків!.. (Кроп., II, 1958, 60); [Бебех:] Чи не сором тобі, пане сотнику, хлипати, мов стара баба? Тільки що храбрився, а теперечки й слиниш (Стор., І, 1957, 296); Стаха хлипала не дуже переконливо, бо крізь розставлені пальці, якими затуляла лице, хитро блимало синє, як намистинка, око (Вільде, Сестри.., 1958, 498); *Образно. У великому залі ресторану завивали і хлипали скрипки, бряжчали тарілки, ухкав величезний барабан (Збан., Переджнив’я, 1955, 217).
&́9671; Хли́пати в кула́к див. кула́к.
2. Важко, голосно вдихати повітря чи дихати. Подибав [Вовк] у лісі Вовчицю, далі Ведмедя, Кабана, Оленя — всі його питають, що з ним, чого так утікає, а він тілько хлипає, баньки витріщив (Фр., IV, 1950, 93).
3. розм. Рухаючись, видавати плескіт (про рідину або що-небудь у рідині, з рідиною); хлюпати. На річку йшла, Чоботи скрипали, А з річки йшла, Чоботи хлипали (Н.-Лев., II, 1956, 428); Над човном пролітають вечірні птиці, недалеко важко скинувся сом, а вода тихенько співає і хлипає за веслом (Стельмах, І, 1962, 434); Хлипав попереду бовт, хлюпала на трав’яних перекатах вода (Мушк., День.., 1967, 74); // безос. За якийсь час дощ притих, однак у лісі ще хлипало від нього (Коб., III, 1956, 252); Все тіло його боліло, в правому усі щось хлипало, з розбитих зубів текла кров (Мик., II, 1957, 346).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 76.