ХЛО́ПЧИК, а, ч. Дитина чоловічої статі. Старший хлопчик лазить по хаті та.. знай голосить та докуча матері, просячи папи (Кв.-Осн., II, 1956, 227); За новим методом навчання пішло так швидко, що за місяць обидва хлопчики вже читали друкований текст (Тулуб, В степу.., 1964, 141); Мій брат Олег, над всіх коханий, був хлопчик тихий і сумний (Сос., II, 1958, 363); *У порівн. Василь до стінки притулився, щуплий, як хлопчик, і не видно його з-за Дем’янової спини (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 85.