ХЛЯ́СТИК, а, ч. Прямокутна або фігурна деталь верхнього одягу, що служить для стягування його в талії ззаду. В шинелі без хлястика, в шапці-ушанці Ішов Кожем’якін, спиравсь на ціпок З села до села (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 51); Йому накинули на плечі коротке кавалерійське пальто з хлястиком (Коз., Гарячі руки, 1960, 156); // розм. Деталь, якою стягують одяг біля рукавів, шиї і т. ін. Придивлялися [земляки] до шинелі з трьома червоними хлястиками через груди, чомусь навкіс припасованими (Іщук, Вербівчани, 1961, 427).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 92.