Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу - Сторінка 17

«І мене! І мене!»,— робила вона знаки, аби її сфотографували в колі Президента. Той це помітив, посміхнувся і підкликав мадам Бухенбах до себе.

—Молодий чоловіче, у вас прекрасне майбутнє, — промовив Президент на прощання Іванові. — Я ніколи не помиляюся, повірте моєму досвіду.

Через тиждень Іван отримав розкішний конверт із написом «Адміністрація Президента». У ньому було фото, на якому Президент тиснув йому руку. На звороті писало: «Іванові Силі, котрий прославляє Республіку. З вдячністю». Це був почерк Президента.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ, У ЯКОМУ ВСІ ПОГРОЖУЮТЬ

Іван почув дивні звуки: ніби плач маленької дитини чи виття невідомої звірини. Звуки чулися із вагончика карлика Піні. Сила спробував відчинити двері, але вони були замкнені. Через вікно було слабо видно, але Іван роздивився. Так і є: карлик удома. Але що він робить? У руці він тримає батіжок і шмагає ним… мавпочку Беню! З вагончика знову почулися химерні звуки.

Іван рішуче постукав у двері. Всередині все стихло.

—Піню, відчини!— крикнув Сила.

У відповідь — анічичирк.

—Відчини, бо вивалю двері!— ще раз повторив Іван.— Ти мене знаєш.

Коли верховинець став напирати на двері, замок клацнув, і на порозі постав переляканий карлик.

—Чого тобі?— буркнув він.— Я вже спав!

—Де мавпочка?— грізно мовив Іван.

—Відпочиває, — тремтячим голосом відповів Піня.

Сила попрямував до великої скрині з одягом, де вона зазвичай ночувала. У самому низу в куточку забилася перелякана тварина, яка розумними чорними очима дивилася на Івана.

—Беню! Ходи до мене!— він взяв мавпочку на руки.— Ще раз дізнаюся, що ти б’єш тварин, скуштуєш моїх гостинців,— показав Іван здоровенного кулака.— А Беня поки поживе у нас!

Карлик тільки люто блиснув очима. Коли Іван зник із мавпочкою в темряві, Піня завив і шмагонув батіжком стіл. Тоді встав і почав одягатися. Він вирішив діяти. Незважаючи на пізню годину, мадам Бухенбах ще була в цирку.

—Пані Бухенбах,— вкрадливо почав карлик.— Беня зникла!

—Як це зникла?— пані Аделія після зустрічі з Президентом все ще перебувала у піднесеному настрої.— Певно, дурна мавпа сховалася.

—Судячи з усього, йдеться про викрадення,— наполягав Піня.— У моєму вагончику все догори дригом.

—Але хто це зробив?— мадам Бухнебах стала уважнішою.

—Я бачив неподалік Івана Силу. Він щось поспішно ніс у руках,— карлик вирішив обійтися без натяків.

Мадам зрозуміла, куди хилить горбун. Сила ставав головною зіркою її цирку, і безпідставні підозри такого нікчеми, як цей карлик, почали її дратувати.

—Я не маю жодних підстав не довіряти Іванові. Зрештою, ми його зараз покличемо і про все розпитаємо.

Карлик знітився. Залишався останній аргумент.

—А чи знає пані Аделія, що Сила вже сидів у в’язниці?— перейшов він у наступ.— І карна справа проти нього досі не закрита.

Усе! Досить! Мадам Бухенбах аж кипіла.

—Маленька потворо!— просичала вона.— Я знаю все, бо вносила за Івана заставу. Але якщо ти, підла твоя душко,— вона заліпила карлику гучного ляпаса,— ще хоч раз розпускатимеш плітки…

Тепер ляпаса горбун отримав з іншого боку.

—Тоді скуштуєш ось цього!— показала вона Піні батога.— А тепер геть звідси, і щоб я бачила тебе тільки під час виступів!

Карлик, задкуючи, вилетів з вагончика директриси, але перечепився через поріг і з розгону розтягнувся в калюжі.

Болото змішалося на його обличчі зі сльозами безсилля.

—Клянуся,— повернув він голову в бік Іванового вагончика.— Ти за все це відповіси!

Мадам Бухенбах хряснула дверима. Вона мала свої причини для лютування, Після візиту Президента і розмови з його помічником справа проти Івана Сили була закрита. Сьогодні вона одержала свої 50 тисяч назад, але тримала це в глибокій таємниці. По-перше, заставою вона прив’язувала Івана Силу до свого цирку. А по-друге, гроші зайвими ніколи не бувають. І тут цей дурний карлик мало все не зіпсував. «Треба бути обережнішою»,— зробила висновок мадам і налила собі шампанського.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ ІВАН СИЛА ЗБИРАЄТЬСЯ ЗА КОРДОН

Цирк «Бухенбах» виїжджав на гастролі. Та ще й які! По всій Європі! Шапіто розбирали, носили туди-сюди речі, щось вантажили, складали. Всі були у тому радісно-збудженому настрої, коли попереду — довга і захоплююча подорож.

Мавпочка тепер жила з хлопцями, і від цього у їхньому вагончику стало ще веселіше. Карлик з Іваном принципово не вітався і не розмовляв. Він часто сидів на самоті й про щось думав, ворушачи товстими губами.

Перед від’їздом Піня зустрівся з агентом Фіксою і був розчарований, дізнавшись, що карної справи проти Івана Сили більше не існує.

—Але ти не бійся!— Фікса блиснув золотими зубами.— Я буду завжди поруч. Таємна поліція посилає мене за кордон. Ось там ми й проведемо нашу спецоперацію,— він підняв кухоль з пивом.— За зустріч у Баварії!

Піня промовчав. Він уже давно зрозу мів, що покладатись треба виключно на себе. Тому вдень і вночі карлик міркував над помстою.