Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини - Сторінка 18

Такі-то московські самодури-буржуа. Це ті багаті міщани та купці, деспоти, горді самохвали, що обдирають чесних людей, а в компанії з "образованними", розкидають гроші пригорщами, купаються в шампанському в трахтирах, а потім б’ють дорогі дзеркала стільцями, б’ють дорогу посуду – і платять. "Ндраву моему не препятствуй!" – це їх московський девіз.

Островський, описавши своїх самодурів, показав себе чесним великоруським горожанином і має великий вплив на своїх земляків. Самодури впізнали себе в його художніх типах і засоромились. Але яку вартість може мати Островський для України? Ми сміливо кажемо – ніякої. Він описує міщанську та купецьку жизнь; натурально, що його комедії повинні б призначатись для наших міщан та купців. Чи впізнають вони себе в тих типах самодурів Островського? Чи стануть вони луччі? Чи розів’є їх Островський? Ми кажемо – ні!

Українське міщанство ні кришки не похоже на великоруське. Островського типи глибоко національні й народні великоруські. Язик його героїв щиро народний великоруський. Він дуже гарний для Великої Русі, і тим менше він зрозумілий для нас, дальший од нашого народного язика. Міщанська та купецька великоруська сім’я ще зовсім народна; а в народній великоруській сім’ї батько цар, а його жінка, сини, дочки, невістки, онуки – то його піддані, його кріпаки. Часом по 30 по 40 душ живе в одній великоруській сім’ї і всі покоряються батькові, роблять діло по його приказу. Всі вони без волі, без права, як раби. Звідтіль виходить той страшний сім’яний деспотизм у міщан в Москві. Їх релігійність так само національна великоруська, як у старообрядців чи розкольників: вона вся основана на обряді, на букві, на зверхности, вона не має в собі нічого морального. Каже ж великоруська приказка: "Мужик перекрестится, а потом зарежет". Од того страшного деспотизму виходить те дике самодурство, той гніт, те звірство, чисто татарське, що проявляється у великоросів, не в одних купцях. Треба пригадати, що виробляли губернатори та чиновники в Сибірі, що вони виробляють і тепер в Ташкенті та в Оренбурзі, треба пригадати, як один сибірський губернатор Трескін знасилував при гостях в домі одного купця його жінку, зробив собі трон, став на йому ногами і говорив рацію, що він в Сибірі – цар; другий губернатор в Сибірі прив’язував поляків ногами до колодки і пускав з крутої гори; треба пригадати, як торік в Оренбурзі смотритель тюрьми бив переступників залізними ланцюгами на пляцу… Це те самодурство, що й тепер душить на смерть Росію, б є свої країни, Україну, Польщу, Ліфляндію, Грузію, Басарабію, як московський купець б’є дорогі дзеркала…

Українське міщанство та купецтво ані кришки не похоже на Островського типи. Наш купець або міщанин, подивившись на сцені на комедії Островського, тільки здвигне плечима та скаже: "Господи! які чудні люди є десь на світі! Батько дуріє, як скажений, а жінка, сини, й дочки мовчать та тільки кланяються йому". Міщанська й купецька сім’я на Україні склалася на принципах національних, народних; в нас дуже розвита особість. Жінка й діти слухають батька тільки розумного і не знесуть ніякого самодурства. Якби український міщанин або купець задумав витворяти такі паскудства, як Большов або Кит Китич, то енерґічна жінка гризлась би з ним по половині і таки б поставила на свойому, а сини тягали б такого скаженого батька за чуприну. Що ж путнього винесе з театру наша буржуазія, подивившись на комедії Островського? Хіба те, що чоловік повинен дуріти в хаті на всі застави, а жінка й діти повинні йому кланятись у ноги… Островський може мати на Україні вплив тільки одкидний (негативний), а покладного (позитивного) не може мати ніякого.

Українська буржуазія має далеко м’якші норови, ніж великоруська. Україна старіша од Московщини і дуже давно прийняла в себе цивілізуючий вплив Візантії й Європи через Польщу. Пригадаймо, що в Х та XI віці князь київський Ярослав I був учений чоловік, перекладав книжки з грецького, закладав школи, бібліотеки. Його син Всеволод, князь Переяславський, знав п’ять язиків, а його Володимир Мономах чернігівський та великий князь київський зоставив літературні твори. Їх просвіта не могла не розлити кругом себе світа на дружину, на городян в Києві, Чернігові, в Переяславі… Самосуд за часів Польщі та Гетьманщини підіймав духа нашої буржуазії і розвивав право особости. Релігія нашого міщанства як і народу глибше ввійшла в норови, не зачепилась тільки на обрядах, а ввійшла в дух. Про самодурство, похоже на московське, нігде не чуть на Україні між міщанством та мужиками, бо українська сім’я закладена на іншій основі. Наша маса народна, сільська та мійська, безперечно, вище од великоруської, м’якіша норовами, глибша в моралі, з вищим розумінням прав особости. Наше міщанство, правда, богомільне, але воно поважає науку. Київські міщани не знають, де посадити, чим приймати скубента або семінариста. Давня Київська академія зоставила на йому свої сліди, свій просвічуючий вплив. Ні купець ні міщанин в Києві, Полтаві чи Харкові не буде виривати з рук у своїх дітей книжки. Комедії Островського зовсім не про їх писані, бо вони написані не про їх. Тим-то в наших провінціяльних театрах на комедіях Островського буває мало публіки. Ми пам’ятаємо, як в одному губернському городі грали на сцені "Грозу" Островського. Театр був більше як наполовину порожній, і як почав син прощатись з матір’ю, ідучи в дорогу, як почав кланятись їй в ноги, публіка засміялась, замість того щоб розжалобитись… Я розумів публіку, бо жизнь приставлялась на сцені якась чужа, якась трохи і чудна й дика. В Києві публіка, правда, сповняє театр, як дають комедії Островського, але… Київ трохи вже вивихнутий, як і Львів. Нам треба свого Островського.