Українство на літературних позвах з Московщиною - Сторінка 24

Латинська раса посувалась все далі та далі на північ теперішньої Франції. Попереду йшли завойовничі римські легіони і завойовували нові краї, ступаючи побідниками в далекі землі кельтів. Легіони йшли долинами річок Рони, Саони, Луари, Сени та Рейну і, як каже Елізе Реклю в своїй "Географії Франції", де були довгочасні стійки і відпочинки римських легіонів, в тих місцях виникли й заснувались великі латинські городи Ліон, Лютеція чи Париж, Бордо; де були коротші відпочинки, там стали менші городи С.Етьєн, Діжон, Руан і т.д. Навіть у землі тевтонів заснувались латинські колонії Віндобона чи Відень, Кельн, Ахен і інші колонії по Рейну. В Іспанії латинські колоністи обсаджували поперед усього побережні смуги понад Середземним морем. За легіонами йшли римські колоністи. На далекій від Риму півночі, на берегах Сени засновується новий історичний центр латинської раси Париж – сей Владимир на Клязьмі чи Москва, в сій землі французької мері, весі, мещери та мордви, – себто в землі кельтів, північних ґаллів та тевтонів Ельзасу й Лотаринґії. Латинці перемішуються з усякими народцями й латинізують їх. В саму Італію напливають вестґоти та лонґобарди і примішуються до латинської раси. В IX і Х віках з одного римсько-латинського пня вже виразно виникають романські сучасні національности: італіянська, провансальська, французька та іспанська.

На сей латинський мир впало своє монгольське ярмо: то було звісне велике переселення народів, що шубовснули з Азії в Західну Європу. Тевтонська раса й гуни та усякі авари та алани відіграли на Заході роль монголів та литви для Руси, – вони потрясли Римську імперію, і від того потрясу вона впала, германці розшматували її й подробили на частки. В V віці бурґунди завоювали землю по Роні та Рейну і заснували Бурґундське королівство; Атаульф заснував Вестґотське королівство в південній Ґаллії та в Іспанії. В 476 році Одоакр, приводець ґерулів, що служили в Римі в найнятій дружині, скинув з престолу римського імператора Ромула-Авґустула і назвав себе королем Італії, а потім остґотський приводець Теодорих Великий в 493 році побідив Одоакра, вигнав його з Равенни, а потім убив, а після того утворив з Італії Остґотське королівство, хоч не на довго: в 568 році Альбоїн, приводець лонґобардів, завоював північну Італію, а потім і середню до Неаполя. Франки відчахнули від Риму Францію з Парижем. Сі тевтони не мали впливу на зміну національности тих країв, як і наші литовці та монголи. Вони там златинились, як наші литовські князі та монгольські князі зрусьчились у давній Руси, – вони вкинули тільки сотень дві слів в італіянський язик, трохи в іспанський, та 60 слів в французький, як, наприклад, нормани й татари вкинули в український та великоруський язик кілька слів, що показав звісний філолог Я.Грот (напр. "тин", "щирий" і т.д.— слова норманські; "лошадь", "алый", "могорыч", "харч" –– татарські).

Сі латинські національности мали навіть своїх половців, печенігів та кримських татар, – то були араби, що завсігди нападали на Іспанію, Сицилію, Італію і навіть 846 року напали на самий Рим, пограбували передмістя і славний храм св. Петра, забрали з храму срібний алтар св. Петра і відвезли в Африку. Чисто – кримська татарва, що несподівано в XV віці напала на Київ і спалила навіть Лавру, а потім кримський хан Девлет-Гірей напав аж на Москву за царя Івана Грозного в 1571 році і спалив Москву, а 100 000 душ погнав у Крим у неволю. В IХ-ім а найбільше в Х-ім віці вже визначуються сформовані латинські національности. Італія, а найбільше Прованс припадає в паралель з Україною, а північна латинська гілка, Франція – в паралель з Московським царством. З руїн та пожежі після варварського нападу знов виникає середньовікова культура й просвіта. Карл Великий заводить школи у себе в Парижі та на Рейні і викликає вчених до свого двору, знов скрізь поновлюються городи й монастирі. Не вважаючи на окремні нові латинські національности, у них у всіх панує старий латинський язик у школах, у наукових утворах, – як у нас на давній Руси панував церковнослов’янський. Сі латинські духовні вчені переходять з одного далекого краю в другий і скрізь чують себе ще як дома, бо скрізь була одна наука – схоластика, один язик – церковний латинський. Так Карл Великий у VIII віці викликає до себе в Париж звісного вченого Алкуїна, котрий родився в Британії в 735 р. в благородній сім’ї англосаксонській, в Іорку Нортумберлендському. Алкуїн – сей Петро Могила латинського світу – стає вчителем в паризькій школі, а потім аббатом в Турі. Павел Діякон Лонґобард з Ломбардії переходить з Італії на поклик та на запросини Карла Великого в Париж. В кінці IХ віку імператор германський Оттон запросив ученого італіянця Гунцо вчителем в Сент-ґалленську школу в Швейцарію… Діялось там зовсім так, як у давній Руси, коли монахи Київської лаври переходили на північ в землю Ростовсько-Суздальську, коли за Петра Великого вчені з України переходили на північ, як св. Димитрій Ростовський перейшов з Києва в Ростов і написав там церковною мовою свій "Розыск" проти старовірів, котрі так само писали тією ж старою книжною мовою, а Симеон Полоцький перейшов до московського царя Олексія Михайловича вчити його дітей. Та чи мало ж просвічених українців з Києво-Могилянської академії запрошували в Москву Олексій Михайлович та Петро Великий? За Петра I і після нього усі архієреї в Великоросії були з України, заводили там школи і розпочинали просвітність того краю. І диво! За те тепер маємо дяку в здачу: заборону української літератури та школи. Чудна вдячність!.. Але ми трохи звернули вбік. Вернемось до речі.