Українство на літературних позвах з Московщиною - Сторінка 27

І справді, в наші часи в Європі державність для літератури не є сутнє, а тільки сила погоджаюча або непогоджаюча літературі. Вона може допомагати літературі не простим, а тільки побічним способом: засновуючи школи, академії наук і штуки, літературні товариства, видаючи літературні субсидії на видання усяких наукових та літературних творів, попускаючи в цензурі, – може зробити й навпаки, як у нас на Україні: не пускати в школи українського язика, видавати усякі прикази й заборони, робити усякі претичини, щоб спиняти розвиток української літератури, хоч тепер вже державність не може вбити її на смерть… Те, що зветься властиво літературою, – не є школа та наука. Який зміст буває звичайно в кожній історії літератури в наші часи? Які матерії входять в неї? В історії літератури входить поезія, белетристика, драматичні утвори, потім критика сих утворів та ще естетика й потроху філософські, пануючі в звісному часі ідеї та напрямки, котрі мали вплив на поезію, котрі давали який-небудь новий напрямок поетичній літературі. Властиво наука, чи медицина, чи історія, чи усякі алґебри та латинські граматики не входять в історію літератури. Д[обродій] Пипін, дивлючись через свої окуляри, як державник та ще й великоруський, перемішав докупи тезиси: школа, язик, і язик літературний український, наука й література, і замість тезиса "література" поставив тезиси: школа, наука та язик. Само по собі, що вийшла добра плутанина. Державність може приспішити і розповсюднити тільки шкільну просвіту, заводячи усякі школи, може її розповсюднити широко, а з тим і свій урядовий язик, але державність не має спроможности й сили ні вбити на смерть, ні утворити літературу й навіть правдиву науку. Вона може натворити силу чиновників, як цегольня викидає силу цегли, може навіть субсидіями та подарунками наплодити одописців і книжкогризів, та насадовити на університетські катедри нікчемних професорів, але не може помогти, щоб натворити літературних справдішних письменників і талановитих. Літературні таланти творить сама натура, себто, можна сказати, народ та національний геній, себто національно-психічна сила, що криється в масах звісного плем’я. На ґрунті народу і народної поезії сама натура часом породить велетня-генія, як часом, буває між верболозом та лозами в лузі над рікою натура вижене такого високого явора, листом широкого, гіллям високого, що він стає красою лугу й гордо й високо підносить свій верх. Великі твори, як "Іліяда", "Одисея", "Едда", великі генії, як Шекспір, Міцкевич, Шіллер, Ґете, Шевченко, Пушкін зросли й викохались на ґрунті народної поезії. Україна не має своєї держави, але зате має народ, національність, дуже багату національну поезію, а се й є ґрунт поезії та книжної літератури дужчий й багатіший для поетичної літератури. Маємо сей ґрунт, – маємо й будемо мати свою літературу і без своєї державности.

Звісний французький вчений Тен вже давненько доказав творчу силу раси і її вартість для літератури, поезії й культурности народів взагалі. В передньому слові до своєї "Історії англійської літератури" ("Histoire de la litterature anglaise par H. Taine", т. I, "Introduction", стор. XXVII) Тен показав велику вартість раси в утворенні первопочаткових, як він каже, форм мислі та чуття в історичному та літературному розвитку народів. Він каже: "Троє неоднакових джерел погоджають сьому початковому розвиткові: раса, осередина (le milieu – себто кліматичні та географічні умовини та сусідство з іншими народами) і момент часу. Те, що зветься расою, се природжений й наслідчий напрям, котрий чоловік приносить з собою на світ і котрий звичайно буває сполучений з відмінними напечатками в темпераменті та в самому укладі тіла. Він відмінний в кожного народу. Є в людей неоднаковости вже зроду, як є неоднакові воли та коні: одні народи сміливі й розумні, другі боязкі, інші не кидаються ідей і винайдінь примітивних, первопочаткових, а деякі приспособлені партикулярне до звісного діла і обдарені багатіше деякими інстинктами". Далі Тен каже, що хоч безмірно давні часи і дають нам спроможність постерегати повставання расових типів, хоч і не вповні і в неясному світі, але все-таки історичні події доволі-таки освічують попередні історичні становища, щоб вияснити майже непохитну міцність, яку ми примічаємо в арійця, в єгиптянина, в китайця, бо кожна животина, коли вже вона живе, приспособляється до своєї осередини: вона дише інакше, інакше поновляється, інакше порушується внаслідок того, що повітря, харч, температура бувають інші. Людина, присилувана держати себе в рівновазі з обставинами, вироблює собі темперамент та характер, котрий їй відповідає, і її характер, її темперамент та її усякі придбання тим більше стають міцніші, що знадвірні впечатки всисаються в неї через безлічні повторіння і передаються через давню наслідчість… Таке-то складається перше й саме багате джерело тих пануючих здатностей, звідкіль випливають історичні події, і зараз стає видно: коли джерело дуже, тоді воно не є просте джерело, але якби озеро та глибокий резервуар, куди інші джерела в пливі множества віків стікали, вливаючи свої власні води.