Українство на літературних позвах з Московщиною - Сторінка 32

Так само принцип державности підпадає в історії культури під вищий культурний коаґент – під філософію й науку, котра навіть мала в XVIII віці в Західній Європі великий вплив на нього і вчинила велику зміну в самій державности, як вища сила й дужчий культурний принцип. Підпадав він у найдавніші часи ще до Христового Різдва, наприклад, в Китаї та Греції під погляди китайських та грецьких філософів.

Так китайська найдавніша книга історії "Шу-цзінь" Кон-фуція вже підводить під філософію державність, так що ся книга є разом і історія, і книга державного праворядства ("Всеобщая история литературы" під ред. Корша, вип. IV, стор. 560, 561). В одному виділі її "Да-сьо", в сій шкільній книжці, сьому китайському катехизисі, що перший дається в руки школярам в школі, говориться о ряді, о достойностях та обов’язках, потрібних для імператора й урядників, бо в китайських філософів та вчених, як от в Конфуція, принцип державного правління завсіди дуже міцно сполучений з філософською мораллю і виводиться з її законів.

Грецький філософ Платон під впливом своєї філософської системи написав свій утвір "Республіку", взнаючи сю форму державности найліпшою формою. Він виходив з тих основних тезисів своєї філософії, що в найвищій ідеї споконвіку сутніють цілі хори менших ідей, живих і мислячих, як заживків і будущих зародків усього живого на землі, усіх людей. Арістотель, утворивши систему своєї філософії, поставивши зверху усього довгого ряду сотворіння й світових причин свого Нерушимого Рушителя, як першу світову причину, більше прихилявся в своїй "Політиці" та ще в "Етиці" до монархічної державної форми, підводячи принцип державности під систему своєї філософії.

В IV віці після імператора Константина Великого, котрий сам прийняв християнську віру, сміливо спираючись на християнську партію, і після того, як християнство доволі вже широко розповсюднилось по Римській імперії, тоді й Римська церков набралась сили і почала підводити під свій філософсько-релігійний погляд принцип держваности як нижчий за релігійний. Початок сього напрямку поклав Блаженний Августин в IV віці в своєму трактаті "De Civitate Dei", в котрому він виставляє як ідеал "Царство божеське" і становить його проти людської "Державности" як темного царства Сатани. Причини для такого порівняння, невигідного для людської "Державности", було в св. Августина і тодішніх християн таки чимало. Римська держава, римські імператори, а найбільше римські "чиновники" усякої масти дуже нашкодили християнській вірі, раз у раз піднімали на християн усякі пригноблення та притиски, пролили багато крові мучеників за віру. Тертуліян написав свою "Апологію християнства" прямо-таки проти притисків державних римських урядників. Св. Августин засудив на смерть саму "Державність".

З початку V віку римські імператори вже жили в Мілані та в Равенні, щоб було легше та зручніше обороняти Італію від заальпійських ворогів, ост-ґотів та вест-ґотів. Тоді-то в 410 році на Рим впала така страшна катастрофа, як на давній Київ та Суздаль в ХШ віці від монголів. Вест-ґотський король Аляріх вступив з своєю ордою в Італію і просив імператора Гонорія прийняти його з усією вест-ґотською ордою на службу. Гонорій, проживавший тоді в Равенні, не згодився на се. Тоді Аляріх рушив на Рим, покинутий імператором і навіть папою Іннокентієм. Довго стояли вест-ґоти під стінами Риму і таки присилували римлян через голод здатись Аляріхові. Вест-ґоти ввірвались у Рим, запалили його з усіх боків. Буря рознесла огонь по городу. Вдарив грім, блискавка потрапляла в язичеські храми та в ідолів на форумі. Вест-ґоти були вже тоді християнами; вони руйнували і грабували більше язичників і язичеські храми, а не зачіпали церков та християн. Рим від того часу вже фактично впав, а римська державність ледве ще держалась та чевріла.

Само по собі, що християнам не було причини дуже журитись та побиватись, що римська та язичеська державність падала та завалювалась. І після того св. Августин (попереду професор риторики в Мілані, а потім єпископ в Гіппоні в Африці) написав свій трактат в 12 книгах "De Civitate Dei", в котрому він не тільки не жалкує за Римом та його державністю, але засуджує на смерть і людську державність, і саму язичеську культуру, і віру; римську державну величність, славу, побідність, усесвітнє панування, усі прикмети і тенденції людських держав він вважає за нікчемність, вважає їх навіть шкідливими.

Перший закладач і основник першого земного царства, – каже св. Августин, – був Каїн, братоубійник. Він почав будувати городи і поклав основу й початок людської державности. Каїн є типічний перший образ закладачів земних держав. Через таке саме братоубійництво був закладений город Рим, що став потім столицею світу і сполучив в одну державу всі царства світу. Призначення земного царства є вдержування спокою та правосуду. Земний мир та спокій – се велике добро і для царства божеського, але він добувається дорогою ціною важких війн. А без правосуду та правдивости – що ж таке земні царства, як не magna latronika – великі розбійництва? Земні царства засновані на самолюбстві та властолюбстві, вони добуваються слави та власти над іншими народами. Нікчемна слава та щастя в широкости держави та у власти тільки для нечестивого чоловіка здається щастям.