Арістос - Сторінка 24

Ніщо — ні каяття, ні покарання — не може його стерти, тому кожне вчинене мною нове зло — не повтор, не заміщення, а доповнення. Це ніби грифельна дошка, з якої ніщо не стирається — вона може стати тільки бруднішою.

82 Такий погляд на злочин важко переоцінити, бо він заохочує свободу волі; він дозволяє злочинцеві повірити, що той може вибирати, може по-новому сформувати і збалансувати своє життя, може спробувати бути господарем своєї долі. Разом з тією допомогою, яку може надати психіатрія, він дає злочинцеві, що виходить на волю, чудовий шанс ніколи не вернутись через тюремні ворота назад. Треба вигнати з в'язниць жахливих людожерів кримінального права і покаянної релігії; треба розглядати період відразу після звільнення так само, як ми розглядаємо аналогічний період після перебування в лікарні. Це період одужання, і жодному звільненому в'язневі не слід очікувати, що він одразу виявиться здатним до нормального життя в суспільстві. Він потребуватиме економічної і психологічної підтримки.

83 Будь-який чинний закон — це, зрештою, закон військового стану; справедливість же завжди вища, ніж закон.

Зрілість

84 Ще один сумний наслідок тиску на наші освітні системи економічних потреб — нагальне припинення освіти в надто юному віці. В багатьох частинах світу переважна більшість людей, досягти статевої зрілості, назавжди залишає школу. Коли в світі нарешті настане епоха дозвілля, ми з певністю можемо сподіватися, що це безглуздя закінчиться.

85 Істотний чинник еволюційного виживання — саморозуміння. Найістинніша і найцінніша винагорода, яку індивід може знайти в своєму бутті як у бутті індивідуальному (існуванні), та ж: саморозуміння.

86 До тридцятирічного віку важко набути будь-якого справжнього саморозуміння. Задоволення від твоєї юності частково полягає в тому, що ти перебуваєш на шляху до самопізнання, якого ще не досяг. Однак ми вважаємо, що навіть найкраща загальна освіта повинна закінчуватись у віці двадцять один рік.

87 Поблажливість до самого себе має три стадії: дитинство, юність і молодість (період від вісімнадцяти до тридцяти). Наше виховання виводить дитину за рамки її міфів та одноманітного еґоцентризму, однак ми дедалі менше насмілюємось поправляти юнаків, і ніхто вже не насмілюється поправляти молодь.

88 Наше надмірно поштиве ставлення до молоді — це почасти пережиток тих часів, коли фізична енергія і сила молодих багато важила для виживання, коли мало значення вміння вбивати і тікати; почасти це симптом нашого сильного прагнення не старіти.

89 Кожний вік має власну зрілість. В своєму власному світі дитина може бути дорослою. Але зараз більш розвинуті суспільства вчать молодих бути зрілими тоді, коли ті ще юні. Підлітки майстерно імітують дорослих, і тому багато літніх людей насправді є вічними юнаками, що імітують дорослих. Тиск суспільства затримує їх на стадії псевдо-зрілості і нав'язує їм маску, яку вони спочатку надівають для того, щоб виглядати дорослими, а потім уже ніколи не скидають.

90 Зрілість — це не вік, а рівень пізнання самого себе.

Адам і Єва

91 Чоловіче і жіноче — два наймогутніші біологічні начала, їхня злагоджена взаємодія в суспільстві — одна з головних ознак його здоров'я. В цьому відношенні наш світ — незважаючи на нинішню загальну політичну емансипацію жінок — серйозно хворий, і породжується таке захворювання передусім егоїстичною тиранією чоловічого.

92 Міф про спокушування Адама я витлумачую так. Адам — це ворожість до змін і марна ностальгія за невинністю тварин. Змій — це уява, здатність порівнювати, самосвідомість. Єва — це прийняття на себе людської відповідальності, потреби в проґресі і потреби керувати прогресом. Сад Едема — недосяжна мрія. Гріхопадіння — невідворотний processus еволюції. Бог із Книги буття — персоніфікація Адамового обурення.

93 Адам — це стазис, або консерватизм; Єва — це кінезис, або прогрес. В Адамових суспільствах чоловіки і батьки — божества чоловічого роду — вимагають неухильної покори встановленим інститутам і нормам поведінки, що характерно для більшості історичних періодів упродовж нашої ери. Типовий період — Вікторіанська епоха. В Євиних суспільствах жінки і матері — божества жіночого роду — заохочують новації та експерименти, свіжі визначення, цілі, способи відчуттів. Типові періоди — Відродження і наш власний.

94 Є, звичайно, жінки-Адами і чоловіки-Єви; серед великих проґресивних митців і мислителів світу мало хто не належав до останньої категорії.

95 Антифемінізм, нікчемний, жорстокий і досі ще переважаючий у світі, де домінує Адам (що виявляє і саме слово "mankind"[9]), — це світло давно згаслої зірки колись важливої чоловічої фізичної переваги і більшої придатності для битви за виживання. Жінки (для Адамового начала в людині) — це лише об'єкт для ґвалтування. Жіночність асоціюється для чоловіків з можливістю бути ґвалтованою, і це виходить далеко за межі тільки жіночого тіла: проґрес і новаторство підлягають ґвалтуванню. Всі проґресивні філософії — феміністичні. Адам — князьок у гірському замку; набіги і фортифікації — його сила і престиж — поглинають його.

96 Та якщо Єві вистачило розуму виманити Адама з його нерозумного сну в Саду Едема, то у неї досить також доброти, щоб залишатись біля нього і по тому; якраз цей аспект жіночого начала — терпимість, загалом скептичне ставлення до віри Адама в те, що правота завжди за силою, — для суспільства найцінніший. Кожна мати — це еволюційна система в мініатюрі; вона не має іншого вибору — тільки любити те, що є, свою дитину, бридку чи зарозумілу, злочинну чи еґоїстичну, тупу чи потворну. Найфундаментальніший спосіб навчання терпимості — материнство, а терпимість, якої все ж таки ми повинні вчитися, є найфундаментальнішою людською мудрістю.

Сексуальна свобода

97 Що б там не казали професійні хранителі громадської моралі, але в стрімку, як метеор, появу сексу з-поза занавісок і кринолінів вікторіанської скромності і благопристойності втягнуто дещо більше, ніж просто втрата моралі і "добропорядності". Можливо, це втеча від цнотливості; якщо виправданим буде порівнювати теперішнє покоління з минулими, то це втеча від цнотливості. Але це також — втеча до чогось іншого.

98 Зараз у більшості суспільств неофіційне ставлення до сексуальної моралі таке: принаймні серед неодружених дорослих немає нічого конче гріховного чи злочинного в сексуальному досвіді і пригодах, що супроводжуються — або й не супроводжуються — любов'ю, яку я визначаю як бажання підтримувати взаємини незалежно від сексуального і, врешті-решт, будь-якого іншого задоволення, отриманого завдяки їй.

99 Адюльтер скорше є спростуванням шлюбу, аніж зрадою його; розлучення — це терапевтичний проносний засіб, щоб очиститись і покінчити з нездоровою ситуацією. В нормальних обставинах вона не має більше запаху моралі. Це ніби візит до операційної. Правильніше винуватити природу, а не індивіда.

100 Однак офіційна позиція, виражена церквами, пресою, урядами і в багатьох випадках законами, така: статевий акт до шлюбу чи поза ним завжди є чимось гріховним і антисоціальним.

101 Суспільна значимість, якої ми надаємо сексу, великою мірою полягає в отому напруженні заборонене-дозволене, у тому гідному-негідному, у тому законному-незаконному, у тому особистому-громадському, у тому зухвалому-смиренному, у тому бунтівному-конформуючому переживанні. Як і в усіх подібних ситуаціях, підтримка від протилежного тут цілком очевидна. "Мораль" нападає на "аморальність" і отримує внаслідок того насолоду й силу, "аморальність" намагається захиститись від "моралі" — або уникнути її — і отримує насолоду й силу внаслідок захисту й уникнення.

102 Звичайно, що стосується офіційної позиції, то вона по суті своїй нереальна: вона може нав'язувати свої погляди лише в декількох периферійних областях (таких, як проституція та аборти); коли діти знають, що господар насправді ніколи їх не вижене з більшої частини саду зі спокусливими яблуками, то вони, звичайно, отримають додатковий стимул красти їх. В усякому разі, ми маємо справу з дітьми, які в першу чергу поставили б під сумнів його право власності на цей фруктовий сад. Отже, можна зробити висновок, що противники сексуальної свободи фактично належать до найпалкіших її пропагандистів.

103 Наслідком такої двозначної ситуації є апофеоз незаконних сексуальних взаємин — незаконних, тобто, за нормами офіційної суспільної моралі. Освячена віками назва взаємин такого роду — любовні справи, хоча оригінальний французький вираз (affaire de cœur[10]) має саме те значення, якого, як скаржаться сучасні пуритани, цим взаєминам не вистачає. Нинішні наші любовні справи значно більше de corps[11], ніж de cœur.

104 Небезпеки любовних справ добре відомі. Вільна любов не заохочує до любові справжньої. Малоймовірно, щоб непостійність у почуттях, яка вкладає вас у ліжко, змінилась на тривке почуття, якого ви потребуєте, коли встаєте. Поширюються венеричні хвороби. Поширюються неврози. Розбитих шлюбів дедалі більше, і ні в чому не винні діти від них страждають і примушують когось страждати в свою чергу. Тільки за цими жахливими монстрами, непрохідними лісами, болотами, темними ночами душі сяє святий Ґрааль — винятково щасливий зв'язок. З іншого боку, в багатьох нападках на нього можна виявити патологічну відразу до сексуальної насолоди; істота без статі прекрасно може дійти висновку, що ця "мораль" така ж порочна, як приписувана ворогові "скотська розпущеність".

105 Статевий потяг і статевий акт самі по собі невинні, в суті своїй вони ні моральні, ні аморальні. Секс подібний до всіх великих сил: просто сила. Ми можемо судити про той чи інший прояв сили чи про ситуацію, в якій вона проявляється, як про моральні чи аморальні, але не про саму силу.

106 Коітус — це, навіть у своєму найтвариннішому прояві, найкраща ритуалізація природи цілого, природи реальності. Таїнство його почасти полягає в тому, щоб (за винятком — при сучасних нормах — збочень) святкувати його наодинці, навчатись йому наодинці, насолоджуватись ним наодинці. Насолода від нього почасти полягає в тому, що він допускає безліч варіацій і фізичних, і емоційних: в партнері, в місці, в настрої, у способі, в часі.