Арістос - Сторінка 30

Будь-який добрий комп'ютер людину в цьому перевершить.

Ґеній і ремісник

60 Поняття генія, як і слід було сподіватися, народилося з романтизмом; оскільки цей напрям був насамперед бунтом індивіда проти машини в усіх її формах (включаючи розум), з'явилося неминуче схиляння перед надособистостями — Наполеоном, Бетховеном, Ґете.

61 Артефакти генія вирізняються глибоким людським змістом, для якого він знаходить нові образи і нову техніку, створює новий стиль. Він бачить себе вулканом неповторності в пустелі банальщини. Він відчуває себе таємниче інспірованим або одержимим. Ремісника, з іншого боку, задовольняє користування традиційними матеріалами і техніками. Чим стриманіший він у вираженні "я", тим кращий з нього ремісник. Задоволення йому приносить майстерність виконання. Він серйозно переймається своїм успіхом серед сучасників, своєю ринковою вартістю. Якщо модно брати на себе певні суспільні чи політичні зобов'язання, то він це зробить напевне, але відповідно до моди — не переконань. Як правило, ґеній байдужий до успіху серед сучасників; його зобов'язання перед ідеалами, як мистецькими, так і політичними, глибоко — по-байронівськи — індиферентне до їх популярності у сучасників.

62 Всі ми можем бачити, що бути генієм — чудовий засіб перемогти відчуття немо; ось чому переважна більшість сучасних митців хоче (не виказуючи цього) бути скоріше ґеніями, ніж ремісниками. Проникливому критику (і навіть їм самим) може бути ясно, що вони не генії, але публіка загалом схильна оцінювати митця за його власною оцінкою. Отже, ми опиняємось у ситуації, в якій усякі експерименти вважаються прекрасними (а відкриття нових прийомів і матеріалів саме по собі є справою ґенія — незважаючи на те, що всіх справжніх геніїв до такого відкриття вела потреба виразити деякий новий зміст), а всяке ремесло — "академічним" і більш чи менш ганебним.

63 Звичайно, нам і нашим мистецтвам справжні генії необхідні, але можна засумніватись: чи принесе одержимість ґеніальністю хоч трохи користі менш обдарованому митцеві? Якщо він бере участь у перегонах, на яких ставлять на Великого Ґенія, то треба погоджуватися з обивателем, який постійно нарікає на егоїстичну затемненість і технічну бідність сучасного мистецтва. Але, в будь-якому випадку, дану проблему може ускладнити зовсім новий чинник.

64 Кібернетична революція дасть нам значно більше дозвілля, і одним зі шляхів заповнити його має стати заняття мистецтвами. Всі ми не можемо претендувати на місця геніїв — це очевидно, і нам треба відмовитись від зневажливого ставлення до мистецтва як до ремесла — це теж очевидно.

65 У грядущому світі ремесло не менш, ніж "геній", заповнюватиме дозвілля, його безодні, його океанські западини, навчатиме й аналізуватиме "я", втішатиме його. Тут і там ремісник межуватиме з ґенієм, навіть ставатиме ним. Тому що межі тут немає: до заїзду ніхто не скаже, де закінчується перший і починається другий; між ними розрив може бути у вічність, а може — в секунду; в ту секунду, за яку істинний поет отримує рядок, художник — внутрішнє бачення картини, композитор — звучання фрази; в ту раптову силу, яка вмить проганяє крізь зелений бікфордів шнур вогненну квітку.

Стиль — не людина

66 Наша одержимість ідеєю ґенія привела до іншої помилки: ніби стиль — це людина. Але подібно до фізики, де ми починаємо усвідомлювати обмеженість людського пізнання (що можна пізнати і що не можна буде пізнати ніколи), в мистецькій техніці межі вже досягнуті. Ми використали слово в усіх його граничних можливостях, звуки — в усіх граничних можливостях, форми і кольори — в усіх граничних можливостях; все, що залишилось, — використовувати їх у межах досягнутого. Ми вийшли на край поля. Тепер ми повинні повернутись назад і знайти інше заняття — замість ходіння на край поля.

67 Врешті-решт, матиме вагу замисел, а не інструментування. Майстерність полягатиме у вираженні значення стилями, а не одним лише стилем, ретельно вибраним і розвинутим скоріше для того, щоб він став знаком чиєї-небудь індивідуальності, аніж для того, щоб задовольнити потреби змісту. Це не означає усунути індивіда подалі від мистецтва чи перетворити мистецький твір на трясовину пастиша; якщо митець по-справжньому самобутній, то його самобутність просвічуватиме крізь будь-яку маску. Значення в цілому і відповідальність людини-творця наскрізь пронизуватимуть її твори, як би не змінювалась зовнішня форма останніх.

68 Ми бачимо такий полістилізм у двох найбільших — і, очевидно, найтиповіших — геніїв нашого віку: Пікассо і Стравінського. І якщо двоє таких митців, справжніх майстрів, відкрили нові ступені свободи, пожертвувавши "безпекою" (породженою немо) єдиного стилю, то в майбутніх суспільствах дозвілля митці-ремісники, можливо, мудро наслідуватимуть їх приклад.

69 Надто багато уваги ми звертаємо на упізнаваність: на здатність митця виконувати всю роботу в характерному для нього стилі. Це імпонує уявному знавцеві у кожному з нас. Сьогодні ж буде правильним вивчати кожний стиль і кожний технічний прийом; пурханння від стилю до стилю, як відомо всім, хто навчається мистецтву, — не найкращий метод для отримання задовільного творчого результату. І все ж таки рівновага, якої треба досягти, існує.

Поезія і людство

70 Я не вважаю — як модно це робити в наш демократичний вік — що великі мистецтва рівні, хоча, як і люди, кожне з них претендує на рівні права у суспільстві. Найважливіше і найцінніше серед них — література, зокрема поезія. Далі під "поезією" я розумітиму все, що незабутньо виражено словами: переважно (але не обов'язково) те, що прийнято розуміти під поезією.

71 "Мови" інших мистецтв усі є мовами душі без слів. Музика — це мова відчуття слухового, малярство — зорового, скульптура — пластично-зорового. Всі вони — так чи інакше замінники мови, хоча в певних сферах життя і ситуаціях такі замінники набагато ефективніші для спілкування, ніж власне словесна мова. Візуальне мистецтво краще, ніж слова, може передавати видиме, та щойно мистецтво пробує передати те, що лежить поза видимою зовнішністю, як придатнішими і ціннішими для цього стають якраз слова. Аналогічно і музика краще, ніж слова, може передавати звуки і дуже часто — узагальнені емоції, але опиняється в такому ж невигідному становищі, коли ми намагаємось глибше проникнути в звуки чи в емоції, які вона викликає.

72 Мова музики може передавати природні звуки і може сама творити звуки, які приємні просто як звуки, але ми головним чином думаємо про неї як про збудника емоцій. Вона значно краще, ніж слова з їхньою незграбною технікою ономатопеї, відтворює природний звук; вона творить чистий звук, що словам під силу лише тоді, коли вони майже позбавлені смислу, — і то лиш у вузькому діапазоні людського голосу. Але вона викликає емоції в характерно неточний спосіб, якщо тільки вони вербально не прив'язані до якоїсь конкретної ситуації словесним описом (як у назві програми чи в лібрето) або історичною обумовленістю.

73 Візуальне мистецтво повинно мати справу з маскою; митець може знати, що знаходиться за зовнішньою видимістю того, що він малює чи ліпить, і ми кажемо про деякі візуальні артефакти — наприклад, про вдалі портрети, — що вони "розповідають" нам про зображений об'єкт. Це можливо тому, що — як вважав Лафатер щодо всієї фізіоґноміки людини — зовнішність, виявляється, розкриває сховане за нею; але, скоріше всього, вони можуть "розповідати" тому, що митець перекладає своє вербальне знання про те, що лежить за зовнішністю, на "мову" викривлень або особливого акцентування деталей зовнішньої маски, які й видають сховану за нею "таємницю", — процес, що закінчується карикатурою.

74 Такий процес викривлення має свої переваги: він дозволяє з першого погляду зрозуміти частину — можливо, найбільшу — "таємниці", справжнього характеру, схованого за зовнішнім виглядом. Якщо я маю словами адекватно пояснити смуток на даному автопортреті Рембрандта, то мені слід вивчити його творчість і біографію цілком. Іконографічне знайомство з його справжнім життям займає — для будь-кого, крім професійних мистецтвознавців — лише кілька хвилин, словесно-біографічне триватиме щонайменше кілька годин; а можливо, і значно довше.

75 Така ж сама негайність (якщо порівнювати з літературою) впливу — комунікації — і в музиці, скажімо, в адажіо із квінтета соль мінор Моцарта, з якого струменить смуток. Але така негайність призводить до втрат: без вербального знання обставин життя Рембрандта чи Моцарта я маю лише приблизне уявлення про справжню природу їхнього смутку. Мені відома його сила, але не причина. Переді мною знову маска, яка, можливо, прекрасна і зворушлива, але проникнути за неї я можу тільки за допомогою слів. Коротше кажучи, і візуальні, і слухові мистецтва жертвують точністю інформації задля швидкості і зручності комунікації.

76 Це і виправдовує їх, і надає їм цінності. Людина хоче зробити, пізнати, відчути і зрозуміти багато речей за коротку мить, тому будь-який спосіб донести таке знання, відчуття і розуміння до більшості виправданий. Але якість пізнання, розуміння і, зрештою, відчуття у візуальному і слуховому мистецтвах буде нижчою, ніж у поезії. Всі досягнення візуального мистецтва поза сферою безпосереднього зображення видимого — це, в певному розумінні, перемога глухонімого над глухотою і німотою; в музиці — це перемога німого сліпця над німотою і сліпотою.

77 Шаблонна відповідь на цю часто використовувану аналогію: література і сліпа, і глуха; привабливість її тільки в тому, що вона не буває німою. Артефакти інших мистецтв можна більш-менш точно охарактеризувати словами, тоді як безліч літературних артефактів і ситуацій неможливо — навіть дуже туманно — описати "мовами" інших мистецтв; це неспростовний факт. У нас немає ні часу, ні відповідної лексики, ні бажання описувати словами переважну більшість слухових чи візуальних артефактів, хоч усі вони зрештою піддаються опису — але не навпаки.

78 Слово присутнє в будь-якій мистецькій ситуації— хоч би (попри інші причини) тому, що ми можем аналізувати своє відчуття інших мистецтв тільки за допомогою слів. Бо слово — найточніший і найбагатший людський інструмент, а поезія — легко запам'ятовуване використання найточнішого і найбагатшого інструмента.

79 Деякі науковці твердять, що найточніший людський інструмент — математичний символ; з погляду семантики виявляється, що в деяких рівняннях і теоремах присутня дуже аскетична справжня поезія.