Фауст - Сторінка 28
- Йоганн Вольфганг Гете -
Про цю битву римський поет Лукан (І ст. до н. е.) написав велику поему.
73
…Безстидні сфінкси, грифи безсоромні… — Сфінкси — істоти з лапами лева, тулубом собаки, головою і грудьми юної жінки; Грифи — міфологічні істоти з головою і крилами орла і тулубом лева; вважалися охоронцями скарбів. Гете пропонує власне бачення грецької міфології — гротескне і навіть комічне, часом сентиментальне, на відміну від Й. Й. Вінкельмана (1717–1768), який бачив у міфах "спокійну велич і шляхетну простоту".
74
Мурашки-велетні — давньогрецький історик Геродот (VI–V ст. до н. е.) розповідає про велетенських мурашок в Індії, що розкопували золото;
75
арімаспи — за розповіддю Геродота, одноокі чоловіки-скіфи, які ворогували з грифами, що охороняли золото.
76
Old Iniquity — "стара кривда" (англ.), алегорична постать зла в англійському театрі XVII ст., з часом — означення диявола.
77
Едіп — в грецькій міфології єдиний серед людей, хто розгадав загадку сфінкса; Улісс — римське ім'я Одіссея, героя поем Гомерa; Хірон — наймудріший з кентаврів — міфологічних істот з головою і торсом чоловіка і тулубом коня, вихователь багатьох героїв, син німфи Філіри (див. нижче); стимфаліди — міфічні хижі птахи з залізним пір'ям, яких перебив Геракл (Геркулес) — герой, що прославився дванадцятьма подвигами, серед яких було вбивство гідри — змії з дев'ятьма головами з Лернею; ламії — міфологічні жіночі вампіроподібні істоти; одна з них — Емпуза (див. нижче) — мала лише одну ногу з ратицями, як у віслюка; Манто — віщунка, виведена в Гете як дочка Ескулапа — бога-цілителя; Орфей — міфічний співець з Фракії, який марно намагався повернути на землю із царства Аїда дружину Еврідіку, що померла в день весілля; Сейсмос — одне з імен Посейдона (Нептуна), бога морів і землетрусів.
78
Острів Делос здвиг із хвилі / Для Латони-породіллі. — Латону, що завагітніла від Зевса, переслідувала Гера, і вона з відчаю кинулася в Егейське море, де Нептун створив для неї острів Делос, на якому вона народила бога сонця і мистецтв Аполлона (Феба) і богиню полювання і жіночої цноти Артеміду (Діану). Типове для Гете розуміння міфу, коли грізно-бурхливі вияви природи переходять в естетично довершені явища.
79
Пеліон і Осса — гори в Фессалїї; за міфом, гіганти навалили одну гору на другу, щоб дістатися Олімпа і скинути Зевса.
80
Пігмеї — карлики, що ворогували з журавлями; у Гете вони схожі на німецьких гномів, що добували метали; дактилі — демони з Фрігії, не більше пальця заввишки, що були вправними ковалями; Івікові журавлі — за міфом, виявилися свідками вбивства грецького поета Івіка (VI ст. до н. е.) і видали убивць своїм курликанням. На цю тему Ф. Шіллер написав баладу "Івікові журавлі" (1797).
81
Блоксберг — або Брокен, гора на Гарці, де відбувалася німецька Вальпуржина ніч (див. І частину).
82
Анаксагор — грецький філософ (500–428 pp. до н. е.), стверджував, що сонце є розпеченою кам'яною брилою; Фалес — грецький філософ (640–546 до н. е.), вчив, що найбільше значення для утворення рельєфу Землі мала вода. За часів Гете Анаксагора відносили до так зв. "вулканістів", що обстоювали думку про вулканічне походження земного рельєфу, а Фалеса — до "нептуністів", які підкреслювали роль поступових перетворень на Землі.
83
Донині я уславлював Гадес… — Гадес — підземне царство Аїда (Плутона).
84
Дріада — лісова німфа; Форкіади — три потворні дочки морського бога Форкіса (Морока) й Кето (Безодні), мали на трьох одне око і один зуб.
85
Нереїди — напівжінки-напівриби, дочки морського бога Нерея, що знає майбутнє, на відміну від Гомункула, якому дано знати тільки минуле; тритони — міфічні морські істоти з людським торсом і дельфінячим хвостом; ці улюблені в живопису XVII–XVIII ст. міфічні образи надавали зображуваній сцені святкового пожвавлення і урочистого настрою;
86
кабіри — фінікійські боги-покровителі мореплавців.
87
Протей — морський дід, міг обертатися в безліч постатей; в "Одіссеї" Телемах розпитує його про свого батька.
88
Тельхіни — міфічні мешканці острова Родос, що прославилися як вправні ковалі; Псілли і Марси — африканські і італійські заклиначі змій.
89
Не боязно нам ні орла того… — Орел, крилатий лев, хрест, місяць — символи Римської імперії, Венеції, хрестоносців і Туреччини, що в різний час хазяйнували в Середземному морі. Гете хоче сказати, що природа живе своїм життям, незалежним від життя суспільства.
90
… з хором бранок-троянок. — Вся третя дія написана в стилі грецької трагедії, що виконувалася музичним співом (речитативом), а хор виступав як дійова особа; окрема учасниця жіночого хору називалася хоретидою (див. нижче). Гете мріяв, щоб який-небудь композитор поклав цю частину "Фауста" на музику.
91
Як граючись, в тобі ми з Клітемнестрою… — Гелена, Клітемнестра, Кастор і Поллукс росли як сестри й брати в домі батька царя Тіндарея в Спарті (інша назва — Лакедемон); Менелай — чоловік Гелени; фрігійський розбишака — троянський царевич Паріс, який зі згоди Цитери (Афродіти) викрав Гелену.
92
…Із бабою-шафаркою обачною… — Шафарка — ключниця (примітка М. Лукаша).
93
Форкіада виступає на порозі… — Мефістофель, який прийняв образ Форкіади, виступає тут як уособлення хворого сумління Гелени.
94
Узяв мене, десятилітню сарноньку… — наступний стрімкий діалог, де кожний з двох учасників намагається переконати іншого у своїй правоті, назвався у греків "агон" ("змагання"). Ми дізнаємося, що Гелена завжди ставала жертвою своєї краси і ніколи не знала справжнього щастя. Гете і тут відступає від Вінкельманового розуміння міфу.
95
В міжгір'ї тім осілось плем'я сміливе, / Прийшовши з глибу пітьми кімерійської… — Кімерією греки називали землі далеко на північ. В даному контексті — символ германців. Форкіада умовляє Гелену рятуватися від покарання чоловіка у володіннях Фауста.
96
Хоч варварами звуть їх, я не думаю, / Щоб хто з них здатен був на ті жорстокості, /Що їх герої в Іліоні коїли. — Греки називали варварами всіх чужоземців-негреків, Форкіада використовує це слово в сучасному значенні, закидаючи грекам їх жорстокість. Гете послідовно виступає проти ідеалізації життя в стародавній Греції.
97
Лінкей — в міфології греків герой, що відрізнявся надвзичайно гострим зором. За міфом, пізніше був убитий братом Гелени — Поллуксом (Полідевком). У "Фаусті" цей образ трапляється ще далі.
98
Первинна вже накоїла я лиха, / Вторинна ж, і третинна, й четвертинна — / Ще більше! — Гелена страждає від докорів сумління, але пов'язує щоразу нову вину свою з волею богів.
99
Скажи, чому слуги твойого мова /Бриніла так незвично й милозвучно? — Для мови Лінкея характерний поетичний розмір "шпрухів" В. фон дер Фогельвейде (1170–1230), тобто ямб або хорей з перехресним або парним римуванням. Грецьке віршування не знало силаботоніки з римою, і цим пояснюється здивування Гелени.
100
…Хотіла б я навчитись тої мови. — Гете не вносить ясності, якою ж мовою розмовляли між собою германець Фауст і греки Гелена і Лінкей, що так майстерно оволодів німецькою просодією.
101
Евфоріон — за поясненнями Гете, це символ поезії, данина пам'яті Дж. Г. Байрону, який загинув в Греції в 1824 p., взявши участь у визвольній війні грецького народу (див. нижче: "у загиблому ніби впізнають знайому постать"). Згідно з міфом, крилатий хлопчик Евфоріон народився у шлюбному союзі Гелени з тінью Ахілла після його смерті.
102
Де любов єднає двоє, / Вище людське щастя там… — У цих строфах, що їх співають Евфоріон, Гелена, Фауст і хор, Гете відтворює версифікацію Шіллерової оди "До радості" (1785), чим підводить читача до зіставлення двох позицій: поезія як естетичне "царство прекрасної видимості" (Шіллер) і як активне прагнення вирватися з естетичного сну спокійної втіхи й самозадоволення (Байрон).
103
Форкіада випростовується велетенсъки на передньому коні… — В народному бароковому театрі постійним комічним маскам — Гансвурсту, Пікельгерінгу та ін. могли доручатися окремі додаткові ролі, при чому публіка бачила їх умовне перевдягання. Наприкінці п'єси, яка нерідко виконувалася чужою мовою (англійською), комічна маска переказувала публіці рідною мовою зміст побаченого. В заключній авторській ремарці, на нашу думку, слід бачити іронію Гете.
104
…Коли Молоха невмолимий молот, /Куючи гори, скелі роздробляв. — Молох — жорстоке божество у фінікійців; в "Мессіаді" Ф. Г. Клопштока (1724–1803), улюбленого автора Гете-штюрмера, — гордий богоборець, що воздвигав гори.
105
"…Земні царства і їхні всі пишноти". — цитата з Євангелія від Матфея (4, 8), де розповідається, як диявол спокушав Ісуса.
106
Троє Дужих — джерело цього образу: Старий Заповіт, 2 книга Самуїла (Царств), 23, 8–12, де цар Давид називає Ісбосефа, Єлеазара і Шамму найхоробрішими воїнами. Гете придумує їм німецькі імена в дусі фарсової ярмаркової вистави: Рубай (Raufebold), Хапай (Habebald), Тримай (Haltefest), на які його міг навести, зокрема, трактат І. Канта "Про вічний мир", де філософ перераховує три аморальні принципи політики: 1) захоплюй, потім виправдаєшся; 2) заперечуй свою провину; 3) розділяй і владарюй. Імена зі значеннями, що передають грубу військову професію, трапляються в Старому Заповіті (Ісайя, 8, 1).
107
Нурційський славний некромант, сабінець… — Нурція — пов'язане з різноманітними переказами місто в Сабінській області (Італія); некромант — ворожбит. Згідно з вигаданою поетом легендою, Цісар колись допоміг магу врятуватися від переслідувань римської церкви, чим викликав її гнів проти себе. Тепер із вдячності, як стверджує Фауст, маг хоче допомогти Цісарю.
108
Цісар (іде в шатро з головнокомандувачем). — Один з автобіографічних натяків. Після поразки в битві під Єною герцог Карл-Август відмовився від думки про опір Наполеону і залишив Веймар, куди невдовзі увійшов французький цісар.
109
У шатрі самозванця. — Веймар був зайнятий наполеонівськими військами, а в будинку Гете зупинився на постій французький офіцер. Контрибуція Наполеона і спричинена нею інфляція тяжко позначилися на житті Веймара, зокрема самого поета.
110
Хай замолоду принц недбало час гайнує, / Дійшовши повних літ, його він оцінує. — Гете наголошує на змінах, що сталися із Цісарем. Все подальше до кінця 4-ї дії — пам'ятник правлінню герцога Саксен-Веймарського Карлу Августу (1757–1828), який, зокрема, перший серед німецьких державців запровадив конституцію у герцогстві (1816).
111
…Вели спорудити храм Господу Ісусу. — Розвиваючи важливу тему утопії, Гете виводить трьох будівничих: Цісаря, який розбудовує на нових засадах державу; Архієпископа, який будує для замолення гріхів храм, і Фауста, який хоче побудувати на відвойованій у моря смузі землі нову цивілізацію.
112
Філемон і Бавкида — за античним міфом, патріархальне селянське подружжя, символ гостинності.
113
Лінкей — див.
73
…Безстидні сфінкси, грифи безсоромні… — Сфінкси — істоти з лапами лева, тулубом собаки, головою і грудьми юної жінки; Грифи — міфологічні істоти з головою і крилами орла і тулубом лева; вважалися охоронцями скарбів. Гете пропонує власне бачення грецької міфології — гротескне і навіть комічне, часом сентиментальне, на відміну від Й. Й. Вінкельмана (1717–1768), який бачив у міфах "спокійну велич і шляхетну простоту".
74
Мурашки-велетні — давньогрецький історик Геродот (VI–V ст. до н. е.) розповідає про велетенських мурашок в Індії, що розкопували золото;
75
арімаспи — за розповіддю Геродота, одноокі чоловіки-скіфи, які ворогували з грифами, що охороняли золото.
76
Old Iniquity — "стара кривда" (англ.), алегорична постать зла в англійському театрі XVII ст., з часом — означення диявола.
77
Едіп — в грецькій міфології єдиний серед людей, хто розгадав загадку сфінкса; Улісс — римське ім'я Одіссея, героя поем Гомерa; Хірон — наймудріший з кентаврів — міфологічних істот з головою і торсом чоловіка і тулубом коня, вихователь багатьох героїв, син німфи Філіри (див. нижче); стимфаліди — міфічні хижі птахи з залізним пір'ям, яких перебив Геракл (Геркулес) — герой, що прославився дванадцятьма подвигами, серед яких було вбивство гідри — змії з дев'ятьма головами з Лернею; ламії — міфологічні жіночі вампіроподібні істоти; одна з них — Емпуза (див. нижче) — мала лише одну ногу з ратицями, як у віслюка; Манто — віщунка, виведена в Гете як дочка Ескулапа — бога-цілителя; Орфей — міфічний співець з Фракії, який марно намагався повернути на землю із царства Аїда дружину Еврідіку, що померла в день весілля; Сейсмос — одне з імен Посейдона (Нептуна), бога морів і землетрусів.
78
Острів Делос здвиг із хвилі / Для Латони-породіллі. — Латону, що завагітніла від Зевса, переслідувала Гера, і вона з відчаю кинулася в Егейське море, де Нептун створив для неї острів Делос, на якому вона народила бога сонця і мистецтв Аполлона (Феба) і богиню полювання і жіночої цноти Артеміду (Діану). Типове для Гете розуміння міфу, коли грізно-бурхливі вияви природи переходять в естетично довершені явища.
79
Пеліон і Осса — гори в Фессалїї; за міфом, гіганти навалили одну гору на другу, щоб дістатися Олімпа і скинути Зевса.
80
Пігмеї — карлики, що ворогували з журавлями; у Гете вони схожі на німецьких гномів, що добували метали; дактилі — демони з Фрігії, не більше пальця заввишки, що були вправними ковалями; Івікові журавлі — за міфом, виявилися свідками вбивства грецького поета Івіка (VI ст. до н. е.) і видали убивць своїм курликанням. На цю тему Ф. Шіллер написав баладу "Івікові журавлі" (1797).
81
Блоксберг — або Брокен, гора на Гарці, де відбувалася німецька Вальпуржина ніч (див. І частину).
82
Анаксагор — грецький філософ (500–428 pp. до н. е.), стверджував, що сонце є розпеченою кам'яною брилою; Фалес — грецький філософ (640–546 до н. е.), вчив, що найбільше значення для утворення рельєфу Землі мала вода. За часів Гете Анаксагора відносили до так зв. "вулканістів", що обстоювали думку про вулканічне походження земного рельєфу, а Фалеса — до "нептуністів", які підкреслювали роль поступових перетворень на Землі.
83
Донині я уславлював Гадес… — Гадес — підземне царство Аїда (Плутона).
84
Дріада — лісова німфа; Форкіади — три потворні дочки морського бога Форкіса (Морока) й Кето (Безодні), мали на трьох одне око і один зуб.
85
Нереїди — напівжінки-напівриби, дочки морського бога Нерея, що знає майбутнє, на відміну від Гомункула, якому дано знати тільки минуле; тритони — міфічні морські істоти з людським торсом і дельфінячим хвостом; ці улюблені в живопису XVII–XVIII ст. міфічні образи надавали зображуваній сцені святкового пожвавлення і урочистого настрою;
86
кабіри — фінікійські боги-покровителі мореплавців.
87
Протей — морський дід, міг обертатися в безліч постатей; в "Одіссеї" Телемах розпитує його про свого батька.
88
Тельхіни — міфічні мешканці острова Родос, що прославилися як вправні ковалі; Псілли і Марси — африканські і італійські заклиначі змій.
89
Не боязно нам ні орла того… — Орел, крилатий лев, хрест, місяць — символи Римської імперії, Венеції, хрестоносців і Туреччини, що в різний час хазяйнували в Середземному морі. Гете хоче сказати, що природа живе своїм життям, незалежним від життя суспільства.
90
… з хором бранок-троянок. — Вся третя дія написана в стилі грецької трагедії, що виконувалася музичним співом (речитативом), а хор виступав як дійова особа; окрема учасниця жіночого хору називалася хоретидою (див. нижче). Гете мріяв, щоб який-небудь композитор поклав цю частину "Фауста" на музику.
91
Як граючись, в тобі ми з Клітемнестрою… — Гелена, Клітемнестра, Кастор і Поллукс росли як сестри й брати в домі батька царя Тіндарея в Спарті (інша назва — Лакедемон); Менелай — чоловік Гелени; фрігійський розбишака — троянський царевич Паріс, який зі згоди Цитери (Афродіти) викрав Гелену.
92
…Із бабою-шафаркою обачною… — Шафарка — ключниця (примітка М. Лукаша).
93
Форкіада виступає на порозі… — Мефістофель, який прийняв образ Форкіади, виступає тут як уособлення хворого сумління Гелени.
94
Узяв мене, десятилітню сарноньку… — наступний стрімкий діалог, де кожний з двох учасників намагається переконати іншого у своїй правоті, назвався у греків "агон" ("змагання"). Ми дізнаємося, що Гелена завжди ставала жертвою своєї краси і ніколи не знала справжнього щастя. Гете і тут відступає від Вінкельманового розуміння міфу.
95
В міжгір'ї тім осілось плем'я сміливе, / Прийшовши з глибу пітьми кімерійської… — Кімерією греки називали землі далеко на північ. В даному контексті — символ германців. Форкіада умовляє Гелену рятуватися від покарання чоловіка у володіннях Фауста.
96
Хоч варварами звуть їх, я не думаю, / Щоб хто з них здатен був на ті жорстокості, /Що їх герої в Іліоні коїли. — Греки називали варварами всіх чужоземців-негреків, Форкіада використовує це слово в сучасному значенні, закидаючи грекам їх жорстокість. Гете послідовно виступає проти ідеалізації життя в стародавній Греції.
97
Лінкей — в міфології греків герой, що відрізнявся надвзичайно гострим зором. За міфом, пізніше був убитий братом Гелени — Поллуксом (Полідевком). У "Фаусті" цей образ трапляється ще далі.
98
Первинна вже накоїла я лиха, / Вторинна ж, і третинна, й четвертинна — / Ще більше! — Гелена страждає від докорів сумління, але пов'язує щоразу нову вину свою з волею богів.
99
Скажи, чому слуги твойого мова /Бриніла так незвично й милозвучно? — Для мови Лінкея характерний поетичний розмір "шпрухів" В. фон дер Фогельвейде (1170–1230), тобто ямб або хорей з перехресним або парним римуванням. Грецьке віршування не знало силаботоніки з римою, і цим пояснюється здивування Гелени.
100
…Хотіла б я навчитись тої мови. — Гете не вносить ясності, якою ж мовою розмовляли між собою германець Фауст і греки Гелена і Лінкей, що так майстерно оволодів німецькою просодією.
101
Евфоріон — за поясненнями Гете, це символ поезії, данина пам'яті Дж. Г. Байрону, який загинув в Греції в 1824 p., взявши участь у визвольній війні грецького народу (див. нижче: "у загиблому ніби впізнають знайому постать"). Згідно з міфом, крилатий хлопчик Евфоріон народився у шлюбному союзі Гелени з тінью Ахілла після його смерті.
102
Де любов єднає двоє, / Вище людське щастя там… — У цих строфах, що їх співають Евфоріон, Гелена, Фауст і хор, Гете відтворює версифікацію Шіллерової оди "До радості" (1785), чим підводить читача до зіставлення двох позицій: поезія як естетичне "царство прекрасної видимості" (Шіллер) і як активне прагнення вирватися з естетичного сну спокійної втіхи й самозадоволення (Байрон).
103
Форкіада випростовується велетенсъки на передньому коні… — В народному бароковому театрі постійним комічним маскам — Гансвурсту, Пікельгерінгу та ін. могли доручатися окремі додаткові ролі, при чому публіка бачила їх умовне перевдягання. Наприкінці п'єси, яка нерідко виконувалася чужою мовою (англійською), комічна маска переказувала публіці рідною мовою зміст побаченого. В заключній авторській ремарці, на нашу думку, слід бачити іронію Гете.
104
…Коли Молоха невмолимий молот, /Куючи гори, скелі роздробляв. — Молох — жорстоке божество у фінікійців; в "Мессіаді" Ф. Г. Клопштока (1724–1803), улюбленого автора Гете-штюрмера, — гордий богоборець, що воздвигав гори.
105
"…Земні царства і їхні всі пишноти". — цитата з Євангелія від Матфея (4, 8), де розповідається, як диявол спокушав Ісуса.
106
Троє Дужих — джерело цього образу: Старий Заповіт, 2 книга Самуїла (Царств), 23, 8–12, де цар Давид називає Ісбосефа, Єлеазара і Шамму найхоробрішими воїнами. Гете придумує їм німецькі імена в дусі фарсової ярмаркової вистави: Рубай (Raufebold), Хапай (Habebald), Тримай (Haltefest), на які його міг навести, зокрема, трактат І. Канта "Про вічний мир", де філософ перераховує три аморальні принципи політики: 1) захоплюй, потім виправдаєшся; 2) заперечуй свою провину; 3) розділяй і владарюй. Імена зі значеннями, що передають грубу військову професію, трапляються в Старому Заповіті (Ісайя, 8, 1).
107
Нурційський славний некромант, сабінець… — Нурція — пов'язане з різноманітними переказами місто в Сабінській області (Італія); некромант — ворожбит. Згідно з вигаданою поетом легендою, Цісар колись допоміг магу врятуватися від переслідувань римської церкви, чим викликав її гнів проти себе. Тепер із вдячності, як стверджує Фауст, маг хоче допомогти Цісарю.
108
Цісар (іде в шатро з головнокомандувачем). — Один з автобіографічних натяків. Після поразки в битві під Єною герцог Карл-Август відмовився від думки про опір Наполеону і залишив Веймар, куди невдовзі увійшов французький цісар.
109
У шатрі самозванця. — Веймар був зайнятий наполеонівськими військами, а в будинку Гете зупинився на постій французький офіцер. Контрибуція Наполеона і спричинена нею інфляція тяжко позначилися на житті Веймара, зокрема самого поета.
110
Хай замолоду принц недбало час гайнує, / Дійшовши повних літ, його він оцінує. — Гете наголошує на змінах, що сталися із Цісарем. Все подальше до кінця 4-ї дії — пам'ятник правлінню герцога Саксен-Веймарського Карлу Августу (1757–1828), який, зокрема, перший серед німецьких державців запровадив конституцію у герцогстві (1816).
111
…Вели спорудити храм Господу Ісусу. — Розвиваючи важливу тему утопії, Гете виводить трьох будівничих: Цісаря, який розбудовує на нових засадах державу; Архієпископа, який будує для замолення гріхів храм, і Фауста, який хоче побудувати на відвойованій у моря смузі землі нову цивілізацію.
112
Філемон і Бавкида — за античним міфом, патріархальне селянське подружжя, символ гостинності.
113
Лінкей — див.