Фермер Джайлз із Гема - Сторінка 7

Та священик переклав його простою мовою і прочитав із кафедри.

Лист був короткий, але змістовний (як на королівську епістолу); Король поспішав.

Люди казали, що то велика честь і що Джайлз тепер за крок до посвяти в лицарі. Мірошника брала заздрість.

— Друг Егідіус набирає ваги в цьому світі, — мовив він. — Сподіваюся, він не цуратиметься нас, коли повернеться.

— Можливо, він не повернеться ніколи, — сказав коваль.

— Та годі тобі, стара кінська мордо! — вигукнув фермер, не на жарт роздратувавшись. — До дідька ту честь! Якщо я вернуся, то мене втішить навіть товариство мірошника. Тому я все-таки трохи сумуватиму за вами обома.

З тими словами він їх і покинув.

Короля, на відміну від своїх сільських сусідів, годувати обіцянками не випадає; тож ягнята чи не ягнята, зоране поле чи ні, молоко чи вода, а Джайлзові довелось осідлати сіру кобилу і виїхати. Парафіяльний священик провів його.

— Сподіваюся, ти прихопив із собою шмат міцної мотузки? — спитав він.

— Навіщо? — здивувався Джайлз. — Аби повіситися?

— Ні! Будь мужнім. Пане Еґідіусе! — мовив священик. — Мені здається, тебе супроводжує фортуна, на яку можна покластися. Проте прихопи ще й довгу мотузку, бо вона, якщо мене не зраджує завбачливість, повинна тобі знадобитись. А тепер прощавай і повертайся живий-здоровий!

— Ага! Повертайся, щоби застати свій дім і землю в жахливому стані. Бісів дракон! — сказав Джайлз.

Тоді, вклавши до торби при сідлі добрячий моток мотузки, видерся на кінську спину й поїхав геть.

Фермер не взяв Із собою пса, який цілий ранок десь наполегливо переховувався. Та щойно господар подався геть, Ґарм прошмигнув у дім, і залишився там. і вив цілу ніч, і був за те побитий, і все одно вив далі.

— Ґвалт а-у, ґвалт! — волав він. — Ніколи вже мені не побачити мого любого господаря, а він був такий жахливий і чудовий. Шкода, що я не пішов із ним, ой шкода!

— Замовкни! — гримнула фермерова дружина. — Бо не доживеш до того, щоби дізнатися, повернеться він чи ні.

Коваль почув те виття.

— Поганий знак, — мовив він весело.

Минуло багато днів, а жодних новин не було.

— Новин немає, і це вже погана новина, — сказав коваль і заходився співати.

Фермер Джайлз дістався до двору втомлений і запилюжений. Натомість усі лицарі стояли біля своїх коней у начищених обладунках і з блискучими шоломами на головах. Королівський заклик і долучення фермера до лицарських лав обурили їх, тож вони наполягли на буквальному виконанні наказу й рушили в путь тієї самої миті, коли прибув Джайлз. Бідолашний фермер ледве встиг хильнути вина, як уже знову був у дорозі. Кобила образилася. На щастя, її думки про Короля залишилися не висловленими, — а вони-бо геть не вирізнялися шанобливістю.

Пора була пізня. "Надто пізній час, аби полювати на дракона", — подумав Джайлз. Але вони не просунулися далеко. Вирушивши в похід, лицарі вже не поспішали. Вони їхали звільна, врозбрід: лицарі, есквайри, слуги та поні, навантажені майном: а позаду них, підтюпцем на змореній кобилі. — Фермер Джайлз.

З настанням вечора подорожні зупинились і розбили намети. Для Фермера Джайлза запасів харчів не виявилось, і він мусив позичати, в кого що вдавалося. Кобила вкрай обурилась і зреклася вірності дому Августуса Боніфаціуса.

Другого дня вони поїхали далі й були в дорозі цілу наступну днину. А третього дня розгледіли вдалині похмурі та непривітні гори. І незабаром вступили на терени, де владу Авіустуса Боніфаціуса визнавали не всі. Тоді вони поїхали якомога обережніше, тиснучись одне до одного.

На четвертий день похід досягнув Пустельних Пагорбів і кордонів непевних земель, де, як гадали, жили легендарні створіння. Зненацька один Із лицарів, котрий їхав попереду, натрапив на зловісні відбитки лап на піску біля струмка. Покликали фермера.

— Що це таке. Пане Еґідіусе? — запитали в нього.

— Сліди дракона, — сказав він.

— Ведіть нас уперед! — мовили Інші.

Тепер вони їхали на захід, а Фермер Джайлз очолив загін, — усі кільця на його шкіряному камзолі дзвеніли. Та на цьому не надавали значення, бо всі лицарі сміялись і базікали, а менестрель, котрий також їхав із ними, співав баладу. Раз по раз товариство підхоплювало приспів пісні й виводило його одностайно, дуже голосно та сильно. Це додавало мужності, адже пісня була хороша: її склали колись давно, в ті дні, коли битви відбувалися частіше, ніж турніри; проте насправді горлати так гучно було немудро. Про їхній прихід тепер довідались усі створіння того краю, і дракони в усіх печерах Заходу нашорошили вуха. У людей не залишилося жодного шансу заскочити старого Хризофілакса вві сні.

За велінням фортуни (чи й самої сірої кобили), коли подорожні нарешті в їхали в сутінь похмурих гір, кобила Фермера Джайлза почала шкутильгати. Тепер вони піднімались угору крутими кам'янистими стежками, з труднощами та неспокоєм, який постійно наростав. Мало-помалу кобила відсувалась у кінець строю, спотикаючись і накульгуючи, а виглядала вона такою стражденною та сумною, що, врешті. Фермер Джайлз змушений був зіскочити на землю й іти пішки. Незабаром він і кобила опинились у самому хвості серед нав'ючених поні; та ніхто цього не помітив. Лицарі обговорювали питання першості й етикету, ніхто з них не був уважним. Інакше вони би помітили, що дедалі чіткіших драконячих слідів побільшало.

Правду кажучи, похід дістався до тих місць, де Хризофілакс часто вештався чи перепочивав після щоденних вправ на свіжому повітрі. Найнижчі пагорби та схили по обидва боки від стежки мали вигляд обпалених і потоптаних. Трави тут росло мало, і покручені кущики вересу та дроку чорніли серед розлогих латок попелу й вигорілої землі. Терени ці багато років слугували драконові ігровим майданчиком. Попереду над подорожніми здіймалася темна гірська стіна.

Фермер Джайлз хвилювався за свою кобилу; та радів, що йому вже не треба бути на видноті. Йому не подобалося їхати на чолі такої кавалькади в отих жахливих і загрозливих місцях. А ще незабаром радість його посилилась і він щирю подякував своїй фортуні (та кобилі). Бо десь опівдні на сьомий день їхньої подорожі — тоді саме було свято Стрітення — Хвостогриз вистрибнув Із піхов, а дракон — із печери.

Він напав без попередження та жодних формальностей, аби враз розпочати бій. Дракон кинувся на них навально та з ревінням. Далеко від рідного дому він не показав себе вельми хоробрим, незважаючи на стародавній імператорський родовід. Але тепер його переповнював нестримний гнів; він бився коло власної брами, а до того ж, захищав усе своє багатство. Дракон вилетів із-за уступу гори, наче безліч громовиць у супроводі буряного шуму та вибухів червоних блискавиць.

Суперечки щодо першості вмить ущухли. Коні сахнулись у різні боки, і декотрі лицарі попадали. Поні з майном і слуги негайно розвернулися, кинувшись навтьоки. Якраз вони й не мали сумнівів щодо належної першості.

Зненацька повіяло димом, який огорнув усіх, і тієї ж миті дракон налетів на голову колони. Декілька лицарів загинуло, перш ніж вони спромоглися кинути драконові формальний виклик на битву, а ще кількох інших було збито разом із кіньми. Про решту лицарів потурбувалися їхні скакуни: вони розвернулись і помчали світ за очі, відносячи геть своїх господарів і не цікавлячись, хочуть вони того чи ні. Утім, більшість таки хотіла…

Проте стара сіра кобила не зрушила з місця. Можливо, вона боялася поламати ноги на крутій кам'янистій стежці. А може, почувалася занадто втомленою, щоби тікати. Вона передчувала, що ліпше мати крилатого дракона перед собою, ніж повертатися до нього задом, а щоби втеча була вдалою, вона мусила би мчати швидше за скакового коня. Крім того, кобила вже знала цього Хризофілакса й не забула гонитви за ним через поле та струмок у рідному краї, коли приборканий дракон, урешті-решт, упокорився, розлігшись на сільській вулиці. Хай там як, але вона вперлась у землю широко розставленими ногами і пирхнула. Фермер Джайлз побілів так, як тільки на те було здатне його обличчя, проте залишився стояти обіч кобили: нічого іншого йому, здається, не залишалось.

Отак і трапилося, що дракон, розігнавши колону, раптом угледів просто перед собою свого давнього ворога з Хвостогризом у руці. Цього він очікував найменше. Дракон метнувся вбік, неначе величезний кажан. і завалився на схил пагорба поблизу дороги. Надійшла, геть забувши накульгувати, сіра кобила. Фермер Джайлз, збадьорившись, хутенько видерся їй на спину.

— Вибачте, — запитав він, — чи ви бува не мене шукали?

— Авжеж ні! — мовив Хризофілакс. — Хто би міг сподіватися зустріти вас тут? Я просто собі літав.

— То ми зустрілися завдяки щасливому випадку, — сказав Джайлз. — Мені дуже приємно; бо я шукав тебе. Ба більше, я маю з тобою особисті порахунки, — кілька порахунків, сказати б.

Дракон пхикнув. Фермер Джайлз підняв руку, щоби відігнати гарячий повів, а Хвостогриз миттю кинувся вперед, промайнувши небезпечно близько до драконового носа.

— Егей! — мовив той і припинив пхикати, а натомість затремтів і позадкував, аж весь вогонь у ньому захолов. — Ви ж, надіюся, не прийшли, щоб убити мене, добрий пане? — заскімлив.

— Ні, ні! — відказав фермер. — Я ж не казав про вбивство.

Сіра кобила пирхнула.

— Тоді що, дозвольте запитати, ви робите тут із усіма цими лицарями? — мовив Хризофілакс. — Лицарі завжди вбивають драконів, якщо ми їх не випередимо.

— Я нічого з ними не роблю. Вони для мене порожнє місце, — сказав Джайлз. — Тим паче, що всі вони тепер або загинули, або повтікали. Як щодо того, що ти обіцяв на Водохреща?

— А що саме? — схвильовано перепитав дракон.

— Ти спізнився майже на місяць, — мовив Джайлз, — і прострочив платню. Я прийшов, аби забрати її. Ти мусиш попросити в мене пробачення за всі турботи, яких я зазнав через тебе.

— Я дуже перепрошую! — сказав той. — Не треба було вам так клопотатись і приїздити сюди.

— Цього разу я заберу цілий твій скарб до крихти і без жодних базарних штучок, — мовив Джайлз, — або ж ти помреш, і я звішу твою шкуру з церковної дзвіниці як пересторогу.

— Це страшенно жорстоко! — сказав дракон.

— Домовленість дорожча за гроші, — мовив Джайлз.

— Чи можна мені залишити бодай перстінчик-два та дещицю золота, щоби мати чим розраховуватися? — запитав той.

— Ані мідного ґудзика! — відрізав Джайлз.

І ще певний час вони вели бесіду в такому стилі, сперечаючись, як завсідники торговиці.