Гаррі Поттер і Келих Вогню - Сторінка 22

— Мерщій!

Гаррі зібрав набір для доглядання за мітлою, закинув на плече "Вогнеблискавку" й піднявся нагору вслід за Роном. Дощ тарабанив ще дужче. До нього долучалися завивання вітру та стогін упиря на горищі. Коли вони зайшли до кімнати, у клітці почала галасувати й підстрибувати Левконія. Здавалося, вигляд напівспакованих валіз доводив її до шалу.

— Кинь їй "совлодощів", — Рон простяг Гаррі невеличкий пакетик, — може, на якийсь час змовкне.

Гаррі просунув у клітку совлодощів і підійшов до своєї валізи. Біля неї стояла порожня Гедвіжина клітка.

— Уже минуло більше тижня, — сказав Гаррі, дивлячись на Гедвіжине сідало. — Рон, ти не думаєш, що Сіріуса зловили?

— Ні, бо про це відразу б написали в "Щоденному віщуні", — заперечив Рон. — У міністерстві були б раді показати, що вони хоч когось упіймали.

— Мабуть...

— Дивись, це тобі мама накупила на алеї Діаґон. А ще взяла для тебе грошей з твого сейфа... і випрала всі твої шкарпетки.

Він переклав на Гарріне ліжко купу різних пакунків, торбинку з грішми та чисті шкарпетки. Гаррі почав розгортати пакунки. Крім "Стандартної книги заклять" для четвертого класу Міранди Ґошоук, там був пучок нових пер, з десяток сувоїв пергаменту і запасні компоненти для зіллєварного набору — адже в нього якраз закінчувалися хребет риби лева та есенція беладони. Гаррі саме запихав у казан шкарпетки, коли Рон обурено вигукнув у нього за спиною.

— А це що таке?

Він тримав щось схоже на довгу темно бордову оксамитову сукню, оздоблену старомодним мереживним комірцем і манжетами.

У двері постукали, і до кімнати зайшла місіс Візлі з оберемком свіжовипраних гоґвортських мантій.

— Ось, нате, — розділила вони їх на дві купки. — Але гарно поскладайте, щоб не пом'яти.

— Мамо, ти мені поклала нову сукню Джіні, — сказав їй Рон.

— До чого тут Джіні, — заперечила місіс Візлі. — Це для тебе. Вечірня мантія.

— Що? — очманів Рон.

— Вечірня мантія! — повторила вона. — У шкільному списку зазначено, що цього року вам знадобляться вечірні мантії... для різних офіційних оказій.

— Ти, мабуть, жартуєш, — не міг повірити Рон, — Я це не носитиму, і не мрій.

— Роне, та їх же всі носять! — розсердилася місіс Візлі. — Це загальновизнана форма одягу! У батька теж така є — для офіційних прийомів!

— Я краще голий ходитиму, ніж одягну цю гидоту, — вперто вів своєї Рон.

— Не будь дурний, — сказала місіс Візлі, — ти мусиш мати вечірню мантію, вона є у списку! Я й для Гаррі приготувала мантію... покажи йому, Гаррі...

Гаррі боязко розгорнув останній пакунок. Одначе виявилося, що його вечірня мантія не така й погана, принаймні, на ній не було мережив. Зрештою, вона мало чим відрізнялася від його шкільної форми, хіба що була не чорна, а темно зелена.

— Я подумала, що вона пасуватиме до кольору твоїх очей, — лагідно мовила місіс Візлі.

— Але ж вона цілком нормальна! — сердито вигукнув Рон, дивлячись на Гарріну мантію. — Чого мені не можна було таку купити?

— Бо... я її купувала в комісійній крамниці, а там не було з чого вибирати! — почервоніла місіс Візлі.

Гаррі відвернувся. Він був би радий поділитися з Візлями усіма своїми грошима, що лежали в сейфі "Ґрінґотсу", але знав, що вони нізащо їх не візьмуть.

— Я ніколи її не вдягну, — вперся Рон. — Ніколи.

— Чудово! — спалахнула місіс Візлі. — То ходи голий. Гаррі, не забудь його сфотографувати. Ото вже я насміюся! — Вона вилетіла з кімнати, грюкнувши дверима.

І відразу Гаррі з Роном почули за спиною якісь дивні звуки. Це Левконія давилася завеликими совлодощами.

— Чому мені завжди дістається тільки непотріб? — розлючено кинув Рон і побіг рятувати Левконію.

— РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ —

На "Гоґвортському експресі"

Коли Гаррі прокинувся вранці, за вікном періщив безперервний рясний дощ. "Навіть природа сумує, що закінчилися канікули", — подумав Гаррі, натягаючи джинси й светра. У шкільні мантії вони перевдягнуться аж у "Гоґвортському експресі".

Гаррі, Рон, Фред і Джордж уже збігли згори на другий поверх, поспішаючи на сніданок, коли внизу біля сходів з'явилася стурбована місіс Візлі.

— Артуре! — покликала вона, — Артуре! Термінове повідомлення з міністерства!

Гаррі притиснувся до стіни, пропускаючи містера Візлі, що протупотів повз нього в мантії, одягнутій задом наперед. Коли хлопці зайшли до кухні, то побачили місіс Візлі, що порпалася в шухлядах ("Тут десь мало бути перо!"), і містера Візлі, що, схилившись над каміном, розмовляв з...

Гаррі міцно заплющив очі і знову розплющив, не ймучи віри тому, що побачив.

Посеред полум'я стирчала, схожа на велике бородате яйце, голова Амоса Діґорі. Вона торохкотіла, мов з кулемета, анітрохи не зважаючи на іскри, що шугали довкола, і на язики полум'я, що лизали їй вуха.

— ...сусідські маґли почули постріли й крики і викликали тих, як же вони на них кажуть... полі цапів. Артуре, тобі треба бути там...

— Ось! — місіс Візлі подала містерові Візлі аркуш пергаменту, каламар і обскубане перо.

— ...велике щастя, що я про це довідався, — вела далі Діґорова голова, — я прийшов на службу рано, бо мусив вислати кілька сов, і виявив, що весь відділ боротьби з неправильним використанням чарів якраз вирушає в дорогу. Артуре, якщо про це пронюхає Ріта Скітер...

— А які пояснення дав Дикозор? — поцікавився містер Візлі, занурюючи перо в чорнильницю.

Голова містера Діґорі закотила очі. — Каже, що на його подвір'я намагалися проникнути якісь зловмисники. Вони вже нібито підкрадалися до будинку, коли на них напали сміттєві бачки.

— І що ті бачки зробили? — спитав містер Візлі, швидко все занотовуючи.

— Як мені відомо, зчинили шалений гуркіт і почали відстрілюватися сміттям, — пояснив містер Діґорі. — Коли з'явилися полі цапи, один бачок, здається, все ще гасав подвір'ям...

Містер Візлі застогнав. — А що зі зловмисниками?

— Артуре, ти ж знаєш Дикозора, — знову закотила очі Діґорова голова. — Хто б ото вночі підкрадався до його будинку? Скоріш за все то був якийсь контужений бродячий кіт, обліплений картопляними лушпайками. Але якщо Дикозор потрапить у руки відділу боротьби з неправильним використанням чарів, то йому гаплик — згадай про його репутацію. Щоб урятувати Дикозора, треба знайти для нього у твоєму відділі якесь менш суворе звинувачення. Що належиться за вибухові сміттєві бачки?

— Мабуть, попередження, — відповів містер Візлі, що й далі хутко писав, насупивши чоло. — А Дикозор не користувався чарівною паличкою? Він сам ні на кого не нападав?

— Не сумніваюся, що він вискочив з ліжка й почав чарувати крізь вікно все, що бачив, — сказав Діґорі, — але їм буде непросто це довести, адже постраждалих немає.

— Що ж, я побіг, — містер Візлі запхнув у кишеню пергамент з нотатками й кинувся з кухні геть.

Голова містера Діґорі глянула на місіс Візлі.

— Вибачай, Молі, — сказала вона, — що потурбував тебе з самого ранку... але тільки Артур може врятувати Дикозора. Дикозор сьогодні мав би починати роботу на новому місці. І що це на нього вночі найшло?

— Не переймайся, Амосе, — озвалася місіс Візлі. — Може, з'їси на дорогу грінку?

— Добре, давай, — погодився містер Діґорі.

Місіс Візлі взяла зі стола довгими щипцями грінку з маслом, просунула крізь язики полум'я і поклала Діґорі в рот.

— ...акую, — нерозбірливо проплямкав він, а тоді з тихим ляскотом щез.

Гаррі чув, як містер Візлі поспіхом прощався з дітьми. Через п'ять хвилин він знову опинився в кухні, зачісуючи волосся гребінцем, а його мантія вже була одягнена правильно.

— Мушу поспішати... добре вчіться, хлопці, — звернувся містер Візлі до Гаррі, Рона та близнюків, натягуючи на плечі плаща й готуючись роз'явитися. — Молі, ти зможеш сама завезти дітей на вокзал?

— Авжеж, зможу, — відповіла вона. — Ти думай про Дикозора, а з нами все буде добре.

Містер Візлі зник, а в кухню зайшли Білл та Чарлі.

— Хтось тут говорив про Дикозора? — поцікавився Білл. — 3 ним знову щось сталося?

— Він каже, що вночі хтось намагався вдертися в його будинок, — пояснила місіс Візлі.

— Дикозор Муді? — замислився Джордж, намащуючи грінку варенням. — Це, бува, не той псих, що...

— Твій тато про Дикозора Муді дуже високої думки, — суворо урвала його місіс Візлі.

— Звичайно, адже наш тато збирає штепселі, — тихенько озвався Фред, коли місіс Візлі вийшла з кухні. — Два чоботи — пара...

— Муді свого часу був видатним чаклуном, — сказав Білл.

— Він давній друг Дамблдора? — поцікавився Чарлі.

— Дамблдора ти ж також не назвеш нормальним? — додав Фред. — Тобто, я знаю, що він геній і все таке...

— А хто такий Дикозор? — запитав Гаррі.

— Він працював у міністерстві, а зараз на пенсії, — пояснив Чарлі. — Я його один раз бачив, коли тато брав мене з собою на роботу. Він був аврором — одним з найкращих... Тобто, ловцем чорних чаклунів, — додав він, побачивши здивовані очі Гаррі. — Половина камер в Азкабані була заповнена саме завдяки йому. Однак він нажив собі купу ворогів... здебільшого серед родин тих людей, яких упіймав... і я чув, що на старість він став справжнісіньким параноїком. Нікому не довіряє. Скрізь бачить чорних чаклунів.

Білл і Чарлі вирішили провести всіх до вокзалу Кінґс Крос, а от Персі почав перепрошувати й нарікати, що в нього дуже багато роботи.

— Я зараз не можу вирватися ні на хвилинку, — пояснював він. — Містер Кравч покладає на мене великі надії.

— Знаєш що, Персі? — серйозним тоном сказав Джордж. — Ще трохи — і він знатиме твоє прізвище.

Місіс Візлі наважилася скористатися телефоном на сільській пошті, щоб замовити три звичайні маґлівські таксі до Лондона.

— Артур хотів домовитися, щоб по нас прибули міністерські машини, — прошепотіла Гаррі на вухо місіс Візлі, коли вони стояли на вмитому дощем подвір'ї, спостерігаючи, як таксисти запихали в машини шість важелезних гоґвортських валіз. — Але не було жодної вільної... От лихо, ці водії такі сердиті, правда?

Гаррі не хотів казати місіс Візлі, що маґлівські таксисти не звикли перевозити верескливих сов, а Левконія зчинила такий галас, що аж у вухах лящало. Не повеселішали вони й від того, що раптом розкрилася Фредова валіза і там несподівано почали вибухати феєрверки з набору "Легендарної піротехніки від доктора Флібустьєра, що не намокає й не перегрівається". Водій, котрий ніс цю валізу, заверещав з переляку й болю, коли йому в ногу вчепився пазурами Криволапик.

Поїздка була не дуже комфортабельна, бо всі вони мусили втискатися в таксі разом з валізами, які не вмістилися в багажниках.