Гаррі Поттер і Келих Вогню - Сторінка 25

— Тоді капелюх скерує вас до певного гуртожитку, і ви сядете за відповідний стіл.

— Стюарт Екерлі!

Хлопчина, що тремтів з голови до ніг, підійшов до ослінчика, сів на нього й надів Сортувального Капелюха.

— Рейвенклов! — вигукнув Капелюх.

Стюарт Екерлі зняв Капелюха й побіг до рейвенкловського столу, де його зустріли оплесками. Гаррі помітив там рейвенкловського ловця Чо Чанґ, яка радісно привітала Стюарта Екерлі. На якусь мить Гаррі відчув дивне бажання теж опинитися за рейвенкловським столом.

— Малкольм Беддок!

— Слизерин!

Захоплено заревіли учні з протилежного боку зали. Гаррі побачив Мелфоя, що оплесками вітав за слизеринським столом Беддока. "Цікаво, чи знає Беддок, скільки вийшло зі Слизерину темних чаклунів і відьом?" — подумав Гаррі. Фред і Джордж зневажливо засичали в спину Малкольмові Беддоку.

— Елеонора Бренстоун!

— Гафелпаф!

— Оувен Колдвел!

— Гафелпаф!

— Ден Кріві!

Малюк Ден Кріві вийшов наперед, хитаючись і плутаючись у Геґрідовому кротячому плащі, а сам Геґрід тієї миті нишком прокрався до вчительського столу через бокові двері. Удвічі вищий і принаймні втричі ширший за нормального чоловіка, Геґрід зі своїм довжелезним кудлатим чорним волоссям і бородою мав доволі лютий вигляд. Але це враження було оманливе, адже Гаррі, Рон і Герміона знали, що серце в Геґріда добре. Він підморгнув їм, сідаючи скраєчку за вчительський стіл, і глянув на Деніса Кріві, що натягував на голову Сортувального Капелюха. Капелюх роззявив свого "рота" й вигукнув:

"Ґрифіндор!"

Геґрід заплескав разом з ґрифіндорцями, а усміхнений Дені зняв Капелюха й побіг до свого брата.

— Колін, я випав з човна! — заторохтів він, падаючи з розгону на вільний стілець. — С супер! А мене там щось у воді підхопило й випхнуло назад у човен!

— Круто! — захоплено сказав Колін. — Мабуть, Дені, то був велетенський кальмар!

— Ого! — роззявив рота Ден, ніби тільки й мріяв про таке щастя: впасти в розбурхане глибочезне озеро й бути врятованим велетенським морським чудовиськом.

— Дені! Дені! Бачиш отого хлопця? Чорнявого, в окулярах? Бачиш? А знаєш, Дені, хто це?

Гаррі відвернувся й глянув на Сортувальний Капелюх, що обирав гуртожиток для Емми Добз.

Сортування тривало. Перелякані хлопці й дівчата підходили по черзі до триногого ослінчика, і їх залишалося дедалі менше.

— Чого так довго? — простогнав Рон, потираючи живіт.

— Роне, Сортування важливіше за їжу, — докірливо мовив Майже Безголовий Нік, а тим часом до Гафелпафу вибрали Лауру Медлі.

— Авжеж, особливо, якщо ти мертвий, — пирхнув Рон.

— Сподіваюся, нові ґрифіндорці будуть на висоті, — заплескав Майже Безголовий Нік Наталі Макдональд, яку скерували до Ґрифіндору. — Ми ж не хочемо, щоб перервалася смуга наших перемог?

Ґрифіндор ось уже третій рік поспіль вигравав чемпіонат гуртожитків.

— Ґрем Прічард!

— Слизерин!

— Орла Кверк!

— Рейвенклов!

І ось, після того, як Кевіна Вітбі направили до Гафелпафу, церемонія Сортування закінчилася.

Професорка Макґонеґел взяла ослінчик з Капелюхом і винесла із зали.

— Нарешті, — зрадів Рон, хапаючи ножа з виделкою й очікувально зиркаючи на золотий таріль.

Професор Дамблдор звівся на ноги і всміхнувся учням, широко розвівши руки.

— Я хочу вам сказати всього два слова, — пролунав у залі його низький голос. — Напихайте кендюхи!

— Мудрі слова! — погодилися Рон і Гаррі, а тарелі в них на очах наповнилися їжею.

Майже Безголовий Нік сумно поглядав на Гаррі, Рона й Герміону, що накладали собі всіляких наїдків.

— 'овний 'айф, — тішився Рон, набивши рота картопляним пюре.

— Вам іще пощастило з бенкетом, — озвався Майже Безголовий Нік. — Бо сьогодні на кухні зчинився такий гармидер!

— А 'о 'ам с'алося? — поцікавився Гаррі, пережовуючи великий кусень м'яса.

— Та знову Півз, — пояснив Майже Безголовий Нік, хитнувши головою так, що вона ледве втрималася йому на плечах. Він поправив коміра й вів далі. — Сварка, як завжди. Півз хотів відвідати бенкет, але про це не може бути й мови. Ви ж його знаєте — ніякого виховання, не може минути тарілки з їжею, щоб її не перекинути. Ми, привиди, зібралися на нараду. Гладкий Чернець запропонував дати йому останній шанс виправитися, але Кривавий Барон, на щастя, був категорично проти.

Кривавий Барон — слизеринський привид, був кощавий, неговіркий і вкритий плямами сріблястої крові. У всьому Гоґвортсі Півз побоювався лише його.

— Півз і справді здавався чимось роздратованим, — похмуро буркнув Рон. — А що він накоїв на кухні?

— Та як завжди, — знизав плечима Майже Безголовий Нік. — Зчинив гармидер і розгардіяш. Порозкидав баняки й горщики. Залив усе супом. До смерті налякав ельфів домовиків...

Дзинь! — Герміона перекинула золотого келиха. Гарбузовий сік вилився на скатертину, та Герміона навіть не помітила.

— Ельфів домовиків? — ошелешено втупилася вона в Майже Безголового Ніка. — Вони є тут, у Гоґвортсі?

— Аякже, — здивовано глянув на неї Майже Безголовий Нік. — Їх тут повно. Понад сто.

— Але я жодного не бачила! — вигукнула Герміона.

— Вони ж серед білого дня не виходять з кухні, — пояснив Майже Безголовий Нік. — Тільки вночі, щоб поприбирати в замку... почистити каміни і все таке... тобто, ви й не повинні їх бачити. Ельф домовик тоді гарний, коли його ніхто не помічає, правда?

Герміона не зводила з нього очей.

— Але ж їм за це платять? — спитала вона. — Вони ж не працюють у вихідні? Мають відпустки у зв'язку з хворобою, отримують пенсії і так далі?

Майже Безголовий Нік так зареготав, що аж комір збився набік, голова впала донизу й повисла на клаптику шкіри та м'язів, що з'єднували її з шиєю.

— Пенсії й відпустки? — він поставив голову на місце і знову підпер її коміром. — Та ельфам домовикам не потрібні пенсії й відпустки!

Герміона відштовхнула від себе тарілку з їжею, до якої майже не торкалася.

— Та 'осить тобі, 'ерміоно, — пирхнув Рон, обсипавши Гаррі крихтами пирога з м'ясом. — Ой, 'аррі, 'ибач... — Він проковтнув шматок. — Голодуванням ти їм пенсії не здобудеш!

— Рабська праця! — люто засопіла носом Герміона. — Ось звідки взялася ця вечеря. Завдяки рабській праці

І вона відмовилася з'їсти бодай шматочок.

Дощ і далі періщив у темні високі вікна. Шибки забряжчали від чергового розкоту грому, а на захмареній стелі спалахнула блискавка, освітивши золоті тарелі, на яких з'явилися нові страви.

— Герміоно, домашній торт з мелясою! — спокушав її Рон. — Смородиновий пиріг, дивись! Шоколадне печиво!

Але Герміона глянула на нього поглядом професорки Макґонеґел, і Рон замовк.

Коли з тарелів пощезали навіть крихти від тортів, Албус Дамблдор знову звівся на ноги. Усі розмови відразу стихли, було чути лише завивання вітру та барабанний дріб дощу.

— Отже, — всміхнувся до учнів Дамблдор, — ми вже наїлися й напилися (тут Герміона обурено пирхнула), тож прошу вашої уваги для деяких оголошень.

Наш сторож, містер Філч, попросив мене повідомити, що цього року до списку заборонених у замку предметів долучено верескливі йо йо, пазуристі літальні тарілки та навіжені бумеранги. Повний список складається, якщо не помиляюся, з чотирьохсот тридцяти семи пунктів. Усі, кого це зацікавить, можуть прочитати його в кабінеті містера Філча.

Куточки Дамблдорових вуст смикнулися.

— Як завжди, — далі вів він, — хочу нагадати, що всім учням заборонено доступ до лісу на території школи, а село Гоґсмід можна відвідувати тільки старшокласникам, починаючи з третього класу. З превеликим жалем мушу також повідомити, що цього року не розігруватиметься кубок гуртожитків з квідичу.

— Що?! — вигукнув Гаррі. Він зиркнув на Фреда і Джорджа, своїх товаришів по квідичній команді. Вони приголомшено хапали ротом повітря.

Дамблдор провадив далі:

— Річ у тім, що в жовтні почнуться змагання, які триватимуть цілий навчальний рік, і вчителі будуть присвячувати їм майже весь свій час і майже всю енергію — я впевнений, що ви отримаєте від цього неабияке задоволення. З великою приємністю хочу оголосити, що цього року в Гоґвортсі...

Але тут оглушливо прогуркотів грім, а двері Великої зали раптом розчахнулися.

У них з'явився чоловік, закутаний у чорну дорожню мантію, який спирався на довгий ціпок. Усі присутні в залі повернулися до незнайомця, котрого раптом освітила блискавка, що яскраво спалахнула на стелі. Він відкинув з голови каптур, струснув довжелезною гривою сивого волосся й рушив до вчительського столу.

Кожен його крок глухо відлунював у Великій Залі. Він наблизився до вчительського столу, повернув праворуч і важко пошкутильгав до Дамблдора. На стелі знову спалахнула блискавка. Герміона зойкнула.

Блискавка осяяла гострі риси обличчя прибульця, схожого на яке Гаррі ще не бачив. Воно, здавалося, було вирізьблене зі старого дерева кимось таким, хто ледве уявляв, які на вигляд людські обличчя, та ще й не дуже вправно володів різцем. Шкіра була вкрита шрамами. Рот нагадував глибоку навскісну рану, а значної частини носа не було взагалі. Та найжахливіші в чоловіка були очі.

Одне — маленьке, чорне й блискуче, мов намистина. Друге — велике й кругле, мов монета, сірувато голубе. Це голубе око безперестанку й не кліпаючи рухалося на всі боки, цілком незалежно від нормального ока. А тоді закотилося кудись углиб черепа, залишивши на виду лише більмо.

Незнайомець підійшов до Дамблдора. Він простяг руку, вкриту, як і обличчя, суцільними шрамами, і Дамблдор потис її, пробурмотівши ледь чутно якісь слова. Він ніби спитав про щось у чужинця, а той похмуро похитав головою і впівголоса щось відповів. Дамблдор запросив його жестом до вільного стільця праворуч від себе.

Чужинець сів, відкинув з обличчя гриву сивого волосся, підсунув до себе таріль із сосисками, підняв її до залишків носа й принюхався. Тоді витяг з кишені маленького ножика, проштрикнув ним сосиску й почав їсти. Його нормальне око втупилося в сосиску, а от голубе й далі безперервно крутилося на всі боки, озираючи залу й учнів у ній.

— Дозвольте відрекомендувати вам нового вчителя захисту від темних мистецтв, — весело пролунали в тиші Дамблдорові слова. — Це професор Муді.

Зазвичай нових учителів вітали оплесками, та цього разу не заплескав ніхто, крім Дамблдора та Геґріда. Проте й вони досить швидко зупинилися, бо їхні оплески серед гнітючої тиглі прозвучали неприродно.