Кавказьке крейдяне коло - Сторінка 11

Тим в різниці лиш бачимо кров, тим лиш верби над озером плачуть.

Перший латник (після паузи). І ти хочеш співати цю пісню тут, у місті? Аздак. А що в ній не так? Перший латник. Онде бачиш заграву?

Авдак озирається. На небі відсвіти пожежі.

То горить передмістя. Сьогодні вранці князь Казбегі одрубав голову губернаторові Абашвілі. А наші килимарі й собі заслабли на оту "перську хворобу" і ну запитувати один одного: а чи не жере й сам князь Казбегі забагато страв заразом? А ополудні вони взяли в зашморг міського суддю. Але ми стерли їх на порох і дістали по два піастри за кожного килимаря. Зрозумів?

Аздак (після паузи). Зрозумів... (Боязко озирається, відходить убік і сідає на землю, обхопивши голову руками).

Перший латник (після того, як усі троє випили ще; до третього). Ану диви, що зараз буде.

Перший і другий латники наближаються до Аздака і заступають йому дорогу до втечі.

Ш а у в а. Панове, як на мене, то не такий він уже й лиходій. Ну, буває там, курку поцупить чи, може, часом зайця.

Другий латник (підступає до Аздака). То ти прийшов сюди половити рибку в каламутній водичці, еге?

Аздак (зводить на нього очі). Сам не знаю, на біса я сюди прийшов.

Другий латник. А може, ти теж такий, як оті килимарі?

Аздак хитає головою.

А твоя пісня?

Аздак її співав мій дід. Темний, нетямущий чоловік. Другий латник. Твоя правда. Ну, а як же з фарбарем, що платив платню?

Аздак. Так то ж було в Персії.

Перший л а т н и к. А чи не ти звинувачував себе в тому, що — не повісив власними руками великого князя?

Аздак. Хіба ж не казав я вам, що дав йому втекти? ПІ а у в а. Я свідок. Він дав йому втекли.

Латники тягнуть Аздака до шибениці, він кричить. Тоді пускають його і сміються. Аздак теж починає сміятися і регоче най-голосніше. Потім його розв'язують, і всі сідають пити вино. З'являється гладкий князь з якимсь молодиком.

Перший латник (до Аздака). Ось вона прийшла, твоя нова доба!

Всі знову сміються.

Гладкий князь. Що тут смішного, друзі? Дозвольте мені побалакати з вами серйозно. Вчора вранці грузинські князі повалили загарбницьку владу великого князя й поскидали його губернаторів. На жаль, сам великий

князь утік. В цю вирішальну годину наші килимарі, що завжди були баламутами, зухвало повстали й повісили загального улюбленця, міського суддю, нашого дорогого їло Орбеліані. Цс-с, цс-с... Друзі мої, тепер нам у Грузії потрібен мир, мир і ще раз мир. І справедливість! Отож я привів до вас свого любого небожа Бізергана Казбегі. Він дуже здібний юнак, цілком гідний стати новим суддею. Ось моє слово: нехай вирішує народ!

Перший латник. То, виходить, ми маємо обрати суддю?

Гладкий князь. Атож. Народ сам висуває здібних людей. Порадьтеся, друзі.

Латники збиваються в коло головами докупи.

Не тривожся, лисенятко, посада твоя. Ось нехай тільки схопимо великого князя, то вже не треба буде лизати гузна всякій мужві.

Латники (проміж себе). Проґавили великого князя, ото й наклали повні штани.

— А все оцей селюк писар — адже то він допоміг йому втекти.

— Не чують певності, от і заспівали: "друзі мої" "нехай народ вирішує"!

— Тепер йому, бач, забаглося справедливості у Грузії!

— Що не кажи, а гачок є гачок. Оце ж він і на нас гачка закидає.

— Треба спитати писаря. Він наламав руку на справедливості. Гей ти, мерзотнику!.. .

Аздак. Це ви до мене?

Перший латник (провадить далі). Ти хотів би мати цього небожа за суддю?

Аздак. Ви мене питаєте? Чи, може, не мене, га?

Другий латник. А чом би ні? Жартувати — то жартувати!

Аздак. Я так розумію, що ви хочете влаштувати йому іспит. Я не помилився? То чи не маєте напохваті якогось злочинця, щоб наш претендент міг показати, на що він здатний?

Третій латник. Стривай-но. У підвалі сидять двоє лікарів губернаторської суки. От їх і візьмемо.

Аздак. Е ні, не буде діла. Справжніх злочинців брати не можна — адже суддю ще не призначено. Нехай він буде хоч осел ослом, але його треба призначити, бо інакше буде порушено закон. А закон — то вельми чутлива штука, ото достоту як селезінка. От нехай хто вріже тебе кулаком по селезінці — то тут тобі й амінь. Ви можете почепити обох лікарів, і закон від цього анітрохи не постраждає —— тільки щоб суддя був до цього не причетний. Закон вимагає, щоб усе діялося як належить, такий уже він упертий. Ось, скажімо, засудив суддя жінку за те, що вона вкрала для своєї дитини кукурудзяного коржа. Але, виносячи присуд, він був без мантії або ж почухався й показав з-під неї третину свого тіла — для цього, мабуть, треба почухати зад. І ось що виходить — присуд не має сили, бо порушено закон. То вже скоріше може винести присуд сама суддівська мантія чи капелюх, аніж людина без цих знаків влади. Якщо не додержувати закону — він обертається на ніщо, так само як вино, яке вихлебтав собака. Ніхто не може його покуштувати, бо воно так само обернулося на ніщо.

Перший латник. То що ти пропонуєш, буквоїде?

Аздак. Я сам буду за підсудного. Я вже знаю, хто то має бути... (Шепоче щось їм на вухо).

Перший латник. Ти?!

Всі голосно регочуть.

Гладкий князь. Ну, то що ж ви ухвалили?

Перший латник. Ми ухвалили влаштувати іспит. Оцей наш приятель буде вдавати підсудного, а осьде суддівське крісло для претендента.

Гладкий князь. Усе це трохи незвичайне, але нехай і так. (До племінника). Пуста формальність, лисенятко. Як там тебе навчено: хто виграй в перегонах — прудкий чи забарний?

Племінник. Виграє кмітливий, дядечку Арсене. (Сідає в крісло).

Гладкий князь стає позаду. Латники сідають на приступках. Аздак, явно наслідуючи ходу великого князя, рвучко виступав

наперед.

Аздак. Чи є тут хто, що не знає мене? Я_ — великий князь.

Гладкий князь. Хто-хто, він сказав? Другий латник. Великий князь. Він і справді а ним знайомий.

Гладкий княаь. Ну що ж, гаразд. Перший латник. Розпочинайте суд.

Аздак. То слухайте. Мене звинувачують, що я розв'язав війну. Сміх, та й годі! Так-так, сміх. Вам досить мого слова? А коли не досить, я маю оборонців, їх тут, мабуть, душ п'ятсот. (Показує назад, так наче за ним стоїть безліч адвокатів). Прошу надати моїм оборонцям усі наявні в залі місця.

Латники сміються, гладкий князь також.

Племінник (до латників). Ви хочете, щоб я розглянув цю справу? Мушу сказати, вона здається мені щонайменше дивовижною. Але це, звісно, як на чий смак.

Перший латник. Шквар!

Гладкий князь (сміючись). Приголуб його, лисенятко!

Племінник. Добре. Слухається справа: народ Грузії проти великого князя. Що ви маєте сказати, підсудний?

Аздак. Багато всякого. Я, звісно, сам читав, що війну ми програли. Але ж свого часу я розпочав цю війну на пораду патріотів, таких-от як ваш дядечко Казбегі. Вимагаю залучити дядечка Казбегі як свідка.

Латники сміються.

Гладкий князь (до латників, приязно). Казна-що, правда ж?

Племінник. Вимогу відхилено. Вас звинувачують не в тому, що ви розв'язали війну,— це доводиться робити кожному правителю,— а в тому, що погано її вели.

Аздак. Дурниці. Я ніяк її не вів. Я доручив це іншим. Кпязям доручив. А вони її, звісно, занапастили.

Племінник. Але ж ви не заперечуєте, що були головнокомандувачем?

Аздак. Звісно, що ні. Я завжди був головнокомандувачем. Від самого народження почав командувати нянькою. Змалку навчений ходити в нужник, як треба до вітру. Звик командувати. Завжди наказував урядовцям обкрадати казну. Офіцери шмагають солдатів тільки за моїм наказом. Поміщики сплять з дружинами селян тільки з мого суворого веління. Дядечко Казбегі — оцей-о — роз'ївся, як барило, теж тільки за моїм наказом.

Латники (плескаючи в долоні). Оце утнув!

— Слава великому князеві!

Гладкий князь. Ану, лисенятко, відкажи йому! Не бійся, я тут.

Племінник. Я відкажу йому, але так, щоб не принизити гідності суду. Підсудний, прошу вас поважати суд,

Аздак. Згода! Наказую вам продовжувати допит.

Племінник. Ви мені не наказуйте. Отже, ви доводите, що розпочати війну вас примусили князі. То як же ви можете твердити, що ті ж таки князі її занапастили?

Аздак. Бо не давали скільки треба людей, розкрадали воєнні кошти, посилали до війська хворих коней, пиячили по борделях, коли був наступ. Закликаю в свідки дядечка Казбегі.

Латники сміються.

Племінник. То ви наважуєтесь твердити, ніби князі нашої країни не воювали?

Аздак. Ні. Князі воювали. Воювали за воєнні поставки.

Гладкий князь. Це вже занадто! Цей мужлай заговорив достоту як килимар.

А з д а к. Он як? Я кажу щиру правду!

Гладкий князь. Повіситр! Повісити!

Перший латник. Ану тихо. Шкварте далі, ваша милість.

Племінник. Увага! Оголошую присуд: страта через повішення. Ви програли війну. Присуд остаточний і оскарженню не підлягає. На шибеницю його! , Гладкий князь (істерично). На шибеницю! На шибеницю! На шибеницю!

Аздак. Юначе, настійно раджу вам не давати волі язику при виконанні службових обов'язків. Того, хто виє вовком, не візьмуть на сторожового пса. Зметикували?

Гладкий князь. Повісити!

Аздак. Якщо люди почують, що князі говорять тією ж мовою, якою і великий князь, вони повісять не тільки великого князя, а й усіх князів. А втім, вирок я скасовую. Причина: війну програно, але не для князів. Свою війну князі виграли. Вони хапнули три мільйони вісімсот шістдесят три тисячі піастрів за коней, яких не дали...

Гладкий князь. Повісити!

Аздак. ...і вісімсот мільйонів двісті сорок тисяч піастрів на утримання людей, яких не послали до війська. Гладкий князь. Повісити!

Аздак. Отже, вони переможці. Війну програла тільки Грузія, а вона на цьому суді не присутня.

Гладкий князь. Ну, мабуть, годі вже, мої друзі. (До Аздака). Можеш іти собі, каторжнику. (До латників). Гадаю, друзі, тепер ви вже можете призначити нового суддю.

Перший латник. Еге ж, можемо. Ану стягніть з нього суддівський балахон!

Один із латників залазить на плечі другому й знімає з повішеного суддівську мантію.

А тепер (до племінника) катай-но ти звідси, молодче, бо на кожний стілець є свій зад. (До Аздака). А ти йди сідай у суддівське крісло.

Аздак вагається.

Сідай, чоловіче, сідай.

Латники садовлять Аздака на крісло.

Суддя завжди був негідником, то нехай тепер негідник буде суддею.

На Аздака накидають мантію і насувають на голову плетеницю

від бутля.

Дивіться, який у нас суддя! Співець.

В країні розбрат панував, хиталась влада, Суддею латники тоді зробили Аздака.