Кавказьке крейдяне коло - Сторінка 14

Вводять зв'язаного А з д а к а. За ним, також зв'язаний, плентав Шаува. Позаду йдуть троє сільських багатіїв.

Один з латників. Тікати надумав, сволото? (Б'є Аздака).

Один з багатіїв. Спочатку зніміть з нього суддівський убір, а тоді й вішайте!

Латники й багатії стягають з Аздака суддівську мантію. Під нею— подерта одіж. Один з латників дає йому стусана.

Латник ( штовхаючи Аздака до іншого). Хочеш повен мішок справедливості? Ось маєш!

З вигуками "Бери її собі!", "Мені справедливість не потрібна!" латники штурхають Аздака від одного до одного, аж поки він знесилено валиться додолу; тоді підводять його і тягнуть до шибениці.

Дружина губернатора під час цієї "гри в м'яч" вона істерично плескала в долоні). Я ж казала: цей муж-лай не сподобався мені з першого погляду!

Аэдак (заюшеций кров'ю, відсапуючись). Я нічого не бачу. Дайте якусь шматину втертися.

Другий латник. А що ти хочеш побачити?

Аздак. Вас, собаки. (Подолом сорочки втирає кров з очей). Боже поможи, собаки! Як ся маєте, собаки? Як там у вашому собачому світі — чи добре смердить? Чобіт є, маєте що лизати? Ще не позагризали одне одного, га, собаки?

З'являється запорошений кінний гонець у супроводі старшого латника. Витягає із шкіряної сумки папери, переглядає їх і залишає один.

Гонець. Ану тихо, ось указ великого князя про нові призначення.

Старший л а т н и к (гримає). Тихо!

Всі завмирають.

Гонець. Щодо нового судді тут говориться таке: "В нагороду за врятування життя однієї вельми значної для країни особи суддею в Нуке призначаємо добродія, на ім'я Аздак". Хто це такий?

Ш а у в а (показує на Аздака). Онде він стоїть під шибеницею, ваша милість.

Старший латник (гримає). Що тут діється?

Один із латників. Дозвольте доповісти. Його честь уже був його честю, а за доносом оцих хазяїнів його оголосили ворогом великого князя.

Старший латник (показуючи на багатіїв). Забрати!

Багатіїв ведуть геть, не зважаючи на їхні заперечення.

Подбати, щоб його честь не мав більше таких прикростей! (Виходить разом з запорошеним гінцем).

Куховарка (до Шауви). Вона плескала в долоні. Він це напевне помітив.

Перший адвокат. Все Пропало.

Аздак тим часом зомлів. Його підводять і, коли приходить до тями, знов одягають у суддівську мантію. Він, заточуючись, виходить з гурту латників.

Латники. Не згадуйте лиха, ваша честь!

— Чого зволите, ваша честь?

Аздак. Нічого, родичі мої собаки. От хіба чобота, щоб лизати. (До Шауви). Оголошую тебе помилуваним.

Шауву розв'язують.

Принеси-но мені червоного солодкого.

Шаува біжить по вино.

А ви, собаки, забирайтеся звідси, я маю розглянути одну справу.

Латники виходять. Шаува повертається із склянкою вина.

(Жадібно п'є). Дай-но мені щось під зад!

Шаува приносить книгу законів і кладе на суддівське крісло. (Сідає). Я беру!

На обличчях позивачів, що досі заклопотано радились проміж себе, з'являються полегшені усмішки. Вони перешіптуються.

Куховарка. Ой леле!

С и м о н. Як то кажуть, криниці росою не наповниш. Адвокати (наближаються до Аздака, який очікувально підводиться). Сміховинна справа, ваша честь.

— Супротивна сторона викрала дитину і не хоче віддати назад.

Аздак (простягши до них долоню, дивиться на Груше). А молодичка нічогенька! (Дістає в руку ще). Відкриваю судове засідання і закликаю вас до цілковитої правдивості. (До Груше). Особливо тебе.

Перший адвокат. Високий суде! В народі кажуть: рідна кров не вода. Ця давня мудрість...

Аздак. Суд хоче знати, яку платню покладено адвокатові.

Перший адвокат (вражено). Як ви зволили сказати?

"

Аздак добродушно робить промовистий жест пальцями.

А, он ви про що! П'ятсот піастрів, ваша честь. Насмілюсь зауважити, запитання досить незвичайне.

Аздак. Ви чули? Незвичайне запитання, каже. А я запитав з певним наміром. Тепер, знаючи, який ви добрий адвокат, я буду слухати вас зовсім по-іншому.

Перший адвокат (вклоняється). Дякую, ваша честь. Високий суде! Кревні узи — то найміцніші з усіх уз. Мати й дитина —чцев світі щось рідніше? Чи можна позбавити матір її дитини? Високий суде! Вона зачала її у надпориві кохання, виносила під серцем, живила своєю кров'ю і народила в муках. Високий суде! Відомий випадок, коли навіть люта тигриця, позбавлена свого дитинчати, день і ніч никала по горах і змарніла на тінь. Сама природа...

Аздак (перебиваючи його, до Груше). Що ти можеш заперечити на це і на все, що має ще сказати пан адвокат?

Груше. Хлопчик мій.

Аздак. Ото й тільки? Сподіваюся, ти маєш якісь докази? Так чи інак, а раджу тобі сказати, чому ти вважаєш, що я повинен присудити цього хлопця тобі.

Груше. Я дбала про нього як тільки могла, із шкури пнулася, аби він не знав голоду й мав покрівлю над головою. Чого я тільки не натерпілася задля нього, скільки грошей витратила! Та мені було байдуже до себе. Я виховувала його так, щоб він був приязний до всіх людей, змалку почала привчати до праці, і він уже багато чого вміє, хоч зовсім ще малий..

Перший адвокат. Прошу завважити, ваша честь, що ця особа ні словом не згадує про будь-які кревні узи між нею і дитиною.

Аздак. Суд бере це до уваги.

Перший адвокат. Дякую, ваша честь. Дозвольте ж тепер сказати слово і вбитій горем матері, яка вже втратила чоЛовіка, а тепер тяжко потерпає за свою рідну дитину. Вельмишановна Натело Абашвілі, прощу.

Дружина губернатора С тихо). Добродію* жорстока доля змусила мене просити вас, щоб мені повернули мою укохану дитину. Мені бракує слів, щоб розказати вам про страшні душевні муки нещасної матері, про її жах і розпач, про безсонні ночі, про...

Другий адвокат (зненацька вихоплюється напе-рес{). Нечувана річ, як знущаються з цієї жінки! її не хочуть пускати в палац її чоловіка, не дають прибутків з маєтку, та ще й кажуть з холодним серцем, що без дитини войа не має права на спадщину. Вона нічого не може вдіяти без цієї дитини, ба навіть заплатити своїм адвокатам! (До першого адвоката, що в розпачі від цього виверження робить йому відчайдушні знаки замовкнути). Любий їло Шуболадзе, а чом би й не сказати, що йдеться, зрештою, про маєтність Абашвілі?

Перший адвокат. Даруйте, шановний Сандро Обо-ладзе! Але ж ми умовились... (До Аздака). Усім зрозуміло, що від наслідків суду залежить і те, чи дістане наша високоповажна клієнтка право на володіння величезними маєтками Абашвілі. Але я зумисно кажу "і те", бо на першому місці тут людська трагедія матері, як справедливо зазначила на початку свого зворушливого виступу Натела Абашвілі. Якби навіть Міхеїл Абашвілі не був спадкоємцем, він однаково був би для моєї клієнтки укоханою дитиною!

Аздак. Досить! Суд сприймає згадку про маєтність як доказ людської натури позивачки.

Другий адвокат. Дякую, ваша честь. Любий їло Шуболадзе, ми в будь-якому разі можемо довести, що особа, яка привласнила собі дитину, не є її матір'ю! Дозвольте мені викласти перед судом голі факти. Нещасливий збіг обставин змусив мою клієнтку під час втечі з Нуке залишити малого сина, себто Міхеїла Абашвілі. Кухонна прислуга на ім'я Груше тієї неділі також була в палаці, і люди бачили, як вона забрала хлопчика...

Куховарка. А вельможна пані тільки про те й думала, які б їй сукні взяти з собою!

Другий адвокат ґнезворушно). Десь через рік ця Груше разом з викраденою дитиною з'явилася в одному гірському селі, де вийшла заміж за...

Аздак. Як ти потрапила в те село?

Груше. Пішки, ваша честь. А хлопчик був мій.

С и м о н. Я батько цього хлопчика, ваша честь.

Куховарка. А я його доглядала,-ваша честь. За п'ять піастрів.

Другий адвокат. Високий суде, цей чоловік — наречений Груше, і тому його свідченням довіряти не можна.

А з д а к. То це за тебе вона вийшла заміж у гірському селі?

Симон. Ні, ваша честь. Вона вийшла за одного селянина. *

Аздак (робить Груше знак підійти). Чому? (Показує на Симона). Він що — негодящий в ліжку? Кажи правду.

Груше. До цього між нами не дійшло. А одружилася я заради дитини. Щоб вона мала покрівлю над головою. (Киває на Симона). Він був на війні, ваша честь.

Аздак. А тепер знову хоче бути з тобою, еге?

С и м о н. Я прошу суд узяти до уваги...

Груше (гнівно). Я ж тепер заміжня жінка, ваша честь.

Аздак. А дитину з ким прижила, з чужим дядьком?

Груше не відповідає.

Я тебе питаю: що це за дитина? Злидарське байстря чи благородне чадо із заможної родини?

Груше (сердито). Звичайна собі дитина.

Аздак. Я хотів спитати: чи були на її обличчі вже з самого початку якісь особливі прикмети шляхетності?

Груше. Ніс був на її обличчі.

Аздак. Ніс був, он як? Для суду ця твоя відповідь4 дуже важлива. Про мене теж розповідали, що одного разу, перше ніж оголосити присуд, я пішов у садок і нюхав троянди. Що вдієш, час тепер такий, що без хитрощів не обійтися. Але годі вже, мені набридло слухати ваші брехні, (до Груше) особливо твої. Уявляю собі, чого ви всі гуртом (киває на Груше та її свідків) понавигадували, аби пошити мене в дурні. Знаю я вас, пройдисвітів.

Груше (зненацька). Ще б пак, навіщо вам слухазги далі! Адже я бачила, як ви взяли у них гроші!

Аздак. Придерж язика! У тебе я щось узяв?

Груше (не зважаючи на куховарку, яка намагається спинити її). З мене взяти нічого!

Аздак. Ютож-бо. На вас, злиднів, сподіватися — то й з голоду сконаєш. Ви хочете справедливості, а платити за неї хто буде? Либонь, коли йдете до різника, то знаєте, що треба платити, а до судді пхаєтесь, мов на поминальний бенкет.

Симон (голосно). Атож: коня кують, а жаба лапу підставляє.

Аздак (жваво озивається на цей виклик). Краще знайти перлину в купі гною, аніж камінь у гірському джерелі.

Симон. "Чудова година. Чи не піти нам порибалити?" — припрошував рибалка черв'яка.

Аздак. "Я сам собі пан",— сказав наймит і відтяв собі ногу.

Симон. "Я люблю вас, як батько",— сказав цар селянам і звелів одрубати голову царевичеві. Аздак. Дурень сам собі найбільший ворог. С и м о н. На гузні ніс не виросте!

Аздак. Десять піастрів штрафу за непристойний вислів перед судом! Аби затямив, що таке правосуддя.

Симон. Ач, яке воно цнотливе, твоє правосуддя! Ти затуляєш нам рота, бо ми не вміємо так красно говорити, як оця зі своїми адвокатами.

Аздак. Авжеж. Ви надто дурноголові. І коли вам прищемлять носа, то й по заслузі.

Груше. Звісно, що ти віддаси дитину їй. Вона ж бо така цяця! Дарма, що навіть не знає, як їх сповивають, тих дітей! Та щоб ти внав, у правосудді ти тямиш не більш за мене.

Аздак.