Кавказьке крейдяне коло - Сторінка 3

Ваша вельможність, чи не зволили б ви все-таки вислухати гінця із столиці? Він прибув уранці з таємними паперами.

Губернатор (не спиняючись). Але ж не перед обідом, Шалво!

Ад'ютант (тим часом, як процесія заходить у палац, а перед брамою залишаються тільки два латники на варті; до гінця). Губернатор не має бажання завдавати собі клопоту військовими депешами перед обідом. А потім його вельможність буде розмовляти з видатними будівничими, яких також запрошено до обіду. А ось і вони!

З'являються три поважних добродії. Гонець іде геть, а ад'ютант вітається до будівничих.

Ад'ютант. Панове, його вельможність чекає вас до столу. Весь свій пообідній час він приділить тільки вам. Вам і новим великим задумам. Тож хутчій заходьте, прошу!

Один із будівничих. Зважаючи на невтішні вісті з перської війни, ми здивовані, що його вельможність знаходить час думати про будівництво.

Ад'ютант. Краще сказати: незважаючи на ті вісті! То пусте. Персія далеко. А тутешня залога віддана губернаторові душею і тілом.

З палацу чути голоси: пронизливий жіночий крик, військові команди. Збентежений ад'ютант рушає до палацу. Один з латників виступає наперед і наставляв на нього списа.

Ад'ютант. Що це означає? Ану забери свого списа, собако! (Розлючено, до палацової варти). Роззброїти! Хіба не бачите — це ж замах на губернатора!

Латники з палацової варти не підкоряються його наказові. Дивляться на ад'ютанта скоса, байдужно, та й усе інше спостерігають без будь-якого інтересу. Ад'ютант проривається до палацу.

Один із будівничих. Це все князі! Вчора вночі у столиці зібралися князі, що зайшли в змову проти великого князя та його губернаторів. Панове, чи не краще нам забратися звідси потихеньку?

Всі троє квапливо йдуть геть.

Співець.

О сліпота людей великих! Важно По шиях зігнутих вони простують,

В безсмертя власне вірячи і в силу, Що мав віддавна найманий кулак. Але віддавна — ще не вічно. О плин часу! Ти — сподівання люду!

З брами виходить губернатор, закутий у кайдани, з потемнілим зі страху обличчям; обабіч нього — два солдати, озброєні

до зубів.

Назавжди, пане! Тож не гнися, чуєш!

З твого палацу стежать за тобою ворожі очі!

Тепер тобі не треба будівничих — досить

гробокопа.

Не жити вже тобі в нових хоромах, а в ямі темній. Ну озирнись востаннє, сліпий хробаче!

Губернатор озирається навколо.

Чи до душі тобі те, що ти мав? А нині

Між утренею і обідом ти ідеш

Туди, відкіль іще ніхто не повертався.

Губернатора ведуть геть. Слідом тягнеться палацова варта. Чути тривожний звук сурми. З-за брами долинав гомін.

Коли руйнується великопанський дім, Багато люду меншого там гине. Хоч з можновладцем щастя не ділили, А лихо ділять. Так і колісниця, Зірвавшись в прірву, за собою тягне Гарячих коней.

З палацу вибігають переполохані слуги.

Слуги (перебиваючи одне одного). Несіть мерщій скрині! Всі на третій двір! Беріть харч на п'ять днів!

— її вельможність лежить зомліла.

— Нехай її винесуть, їй треба тікати!

— А нам?

— Нас усіх переріжуть, мов курей, це вже напевне.

— О боже, що ж то буде?

— У місті вже, мабуть, ллється кров.

— Дурниці. Просто губернатора чемненько покликали на сходини князів, щоб усе залагодити добром. Я це знаю з перших рук.

Обидва лікарі також вибігають надвір.

Перший лікар (намагаючись затримати другого). Ніко Міхадзе, ваш лікарський обов'язок — подати допомогу Нателі Абашвілі.

Другий лікар. Мій обов'язок? Навпаки — ваш!

Перший лікар. А хто сьогодні доглядав дитину, Ніко Міхадзе, ви чи я?

Другий лікар. Невже ви, Міко Лоладзе, справді гадаєте, що я через того малого паршивця ще хоч на хвилину залишуся в цьому гадючнику?

Вони заводяться битись. Чути тільки вигуки: "Ви нехтуєте своїм обов'язком!" — "К бісу обов'язок!.." Зрештою другий лікар збиває

першого з ніг.

Другий лікар. Іди ти під три чорти! (Тікав). Слуги. Ще маємо час до вечора, поки солдати не повпивалися.

— А хто зна, чи й вони не збунтувались?

— Палацова варта подалася геть.

— Чи знає хоч хто-небудь, що діється?

Груше. Рибалка Меліва казав, що в столиці бачили на небі зірку з червоним хвостом. Це віщує біду.

Слуги. Кажуть, учора в столиці стало відомо, що перську війну ми програли.

— Князі підняли велике повстання. Кажуть, великий князь утік. Всіх його губернаторів буде страчено.

— Простих людей не чіпатимуть. А в мене брат латник.

Виходить солдат Симон Хахава і шукав в натовпі Груше.

Ад'ютант (з'являючись на ганку). Всі на третій двір! Будете помагати пакуватися! (Проганяє натовп),

Симон нарешті побачив Груше.

Симон. А, ось де ти, Груше! Що думаєш робити?

Г р у ш е. Нічого. А коли вже припече, то я маю брата, у нього в горах своя господа. А от з тобою що буде?

Симон. Е, нічого зі мною не буде. (Знову поважніє). Груше Вахнадзе, я дуже радий, що тебе цікавить моє майбутнє. Мені наказано охороняти в дорозі Нателу Абашвілі.

Г р у ш е. А хіба палацова варта не повстала? Симон (серйозно). Так, повстала.

Груше. То це ж небезпечно — супроводити губернаторову дружину.

Симон. У Тіфлісі кажуть: хіба ножеві небезпечно різати?

Груше. Ти не ніж, ти — людина, Симоне Хахава. Що тобі до тієї жінки?

С и м о н. До жінки мені байдуже, але наказано — отож і ЇДУ-

Груше. То, виходить, пан солдат — твердолобий дурень, коли отак нізащо наражає себе на небезпеку.

З палацу її кличуть.

Ну, мені ніколи, мушу йти на третій двір.

С и м о н. Як ніколи, то не будемо й сперечатися — на добру суперечку потрібен час. А можна запитати: чи має панночка батьків?

Г р у ш е. Ні. Тільки брата.

С им он. Як ми обоє поспішаємо, то друге запитання буде таке: чи панночка при доброму здоров'ї?

Груше. Хіба що у правому плечі часом трохи крутить, а так годяща до всякої роботи, ніхто ще не нарікав. ' С и м о н. Це ми знаємо. Як треба послати когось по гуску до святкового столу — посилають її. Ще одне запитання. Чи панночка розважлива? Чи не заманеться їй серед зими вишень-черешень?

Груше. Розважлива то розважлива, та коли хтось отак з дурного розуму йде на війну і потім не маєш від нього звістки, то тут не зрадієш.

С и м о н. Звістки будуть.

З палацу знов гукають Груше.

І нарешті — головне запитання...

Груше. Симоне Хахава, мені вже конче треба бігти на третій двір, то відповім одразу: так.

С им он (дуже зніяковівши). Кажуть: "Скорий поспіх — людям посміх". Але кажуть і так: "Тільки багатому нікуди поспішати". Я сам родом із...

Груше. Із Кутсха.

С и м о н. О, то панночка теж розвідала дещо про мене?.. Здоров'я маю добре, на шиї в мене ніхто не сидить, отримую десять піастрів на місяць як солдат та ще двадцять матиму як скарбник, отож уклінно прошу вашої руки.

Груше. Симоне Хахава, я згодна.

С и м о н (знімає з шиї хрестик на тоненькому ланцюжку). Груше Вахнадзе, цей хрестик лишився мені від матері. Ланцюжок срібний. Візьми його й носи, дуже тебе прошу.

Груше. Дякую, Симоне.

Симон чіпляв їй на шию ланцюжок.

С и м о н. Мені треба запрягати коней, панночка сама розумів. Тож нехай вона вже йде на третій двір, щоб не було затримки.

Груше. Гаразд, Симоне.

Обоє стоять вагаючись.

С и м о н. Я тільки відвезу пані туди, де лишилося вірне військо. А як тільки скінчиться війна, повернуся. Тижнів десь за два чи три. Сподіваюсь, моя наречена не встигне дуже засумувати.

Груше.

Я ждатиму тебе, Симон Хахава.

Іди спокійно в бій, солдате,

В кривавий бій, жорстокий бій,

З якого вернеться не кожен.

А вернешся з війни — я буду тут.

Чекати буду під зеленим в'язом,

Чекати буду під опалим в'язом,

Чекати буду, доки вернеться солдат останній,

І ще багато днів по тому,

Аж ось повернешся і ти сюди.

Чужих чобіт у сінях не побачиш,

Подушка поруч мене буде не зім'ята,

І не ціловані мої уста.

Повернешся сюди і скажеш:

"Все так, як і було".

Симон. Дякую тобі, Груше Вахнадзе. До побачення. (Низько вклоняється їй).

Груше так само низько вклоняється йому. Тоді швидко, не озираючись, біжить геть. З палацу виходить ад'ютант.

Ад'ютант (грубо). Ану йди запрягай великого повоза! Чого стовбичиш, розтелепо!

Симон Хахава стоїть струнко, тоді йде у двір. Із палацу з'являються двоє слуг, зігнувшись під вагою величезних скринь. За ними, хитаючись, виходить Натела Абашвілі; її підтримують покоївки. Нянька несе дитину.

Дружина губернатора. Знов усім до всього байдуже. Аж голова обертом іде. Де Міхеїл?.. Та не держи ж ти його як колоду! Несіть скрині на повіз! Є якісь вісті про губернатора, ПІалво?

Ад'ютант (хитав головою). Вам треба негайно їхати звідси.

Дружина губернатора. А що нового в місті?

Ад'ютант. Нічого. Поки що тихо, але не можна гаяти ні ХВИЛИНИ. Скрині не вмістяться на повозі. Візьміть те, що вам найбільш потрібне. (Швидко йде геть).

Дружина губернатора. Тільки найпотрібніше! Ану мерщій ставте скрині, я покажу, що брати з собою.

Скрині поставлено на землю й відчинено.

(Показує на парчові сукні). Зелену і, звичайно, оцю, з хутряною торочкою... Де лікарі? У мене знову починається жахливий головний біль. Як завжди, найперше вдаряє в скроні... І оцю-от, з перловими ґудзиками...

" З'являється Груше.

А ти не поспішаєш, еге ж? Ану швидко неси грілки! Груше біжить геть і невдовзі повертається з грілками.

(Раз у раз без слів показує їй, що робити, стежачи очима за молодою покоївкою). Обережно, відірвеш рукав!

Молода п о к о ї в к а. Та що ви, пані, з сукнею нічого не сталося.

Дружина губернатора. Авжеж, бо я тебе спинила. Я вже давно до тебе придивляюся. Тільки й знаєш стріляти очима на ад'ютанта! Ось я тобі покажу, сучко! (Б'є її).

Ад'ютант (повертається). Будь ласка, не баріться, Натело Абашвілі. У місті почалися сутички. (Знов іде).

Дружина губернатора (пускає молоду покоївку). Боже милосердний! Невже вони здіймуть руку на мене? За що?

Всі мовчать.

(Починає сама копирсатися в скрині). Шукай парчеву жакетку! Допоможи їй! Що робить Міхеїл? Спить? Нянька. Спить, ваша вельможність.

Дружина губернатора. То поклади його на хвилину й принеси мені із спочивальні сап'янові чобітки, вони пасують до зеленої сукні.

Нянька кладе дитину й біжить у палац.

(До молодої покоївки). Чого стоїш, ти?

Молода покоївка поривається бігти.

Ану вернися, бо скуштуєш у мене різок! (Пауза). А як усе спаковано — без любові, без тями! Коли сама за всім не доглянеш... В такі-то хвилини й бачиш, які в тебе слуги.