Легенди і міфи Стародавньої Греції - Сторінка 28

- Микола Кун -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Я буду покірний твоїй передсмертній волі. Квапить Геракл сина, благає швидше виконати його останнє прохання.

— Поспішай же, сину мій! Поспішай покласти мене на вогнище, перше ніж знову почнуться ці нестерпні муки. Несіть мене! Прощайі, Гілл!

Друзі Геракла і Гілл підняли ноші і віднесли Геракла на високу Оету. Там зложили вони величезне вогнище і поклали на нього найбільшого з героїв. Страждання Геракла дедалі дужчають, все глибше проходить в його тіло отрута лернейської гідри. Рве з себе Геракл отруєний плащ, щільно прилип він до тіла; разом з плащем Геракл відриває шматки шкіри, і ще нестерпніші стають страшні муки. Один тільки рятунок від цих надлюдських мук — це смерть. Легше загинути в полум'ї вогнища, ніж терпіти їх, але ніхто з друзів героя не наважується підпалити його. Нарешті, прийшов на Оету Філоктет, його умовив Геракл підпалити вогнище і в нагороду за це подарував йому свій лук і стріли, отруєні отрутою гідри.

Підпалив багаття Філоктет, яскраво спалахнуло полум'я вогнища, але ще яскравіше заблищали блискавки Зевса. Прогриміли по небу громи. На золотій колісниці примчали до вогнища Афіна Палла-да із Гермесом і підняли вони на світлий Олімп найбільшого з героїв Геракла. Там зустріли його великі боги. Став безсмертним богом Геракл. Сама Гера, забувши свою ненависть, віддала Герак-лові за дружину дочку свою, вічно юну богиню Гебу. Живе з того масу на світлому Олімпі в сонмі великих безсмертних богів Геракл. Це була нагорода йому за всі його великі подвиги на землі,ІІІ всі його великі страждання.

Дедал і Ікар

Викладено за поемою Овідія "Метаморфози"

Найбільшим митцем, скульптором і зодчим Афін був Дедал, нащадок Ерехтея. Про нього розповідали, що він вирізьблював з білосніжного мармуру такі дивні статуї, що вони здавалися живими; здавалось, що статуї Дедала дивляться і рухаються. Багато інструментів винайшов Дедал для своєї роботи; ним були винайдені сокира і свердел. Далеко йшла слава про Дедала.

У цього великого художника був племінник Тал, син його сестри Пердіки. Тал був учнем свого дядька. Вже в ранній юності вражав він усіх своїм талантом і винахідливістю. Можна було передбачити, що Тал далеко перевищить свого вчителя. Дедал заздрив племінникові і вирішив його вбити. Одного разу Дедал стояв з племінником на високому афінському Акрополі біля самого краю скелі. Нікого не було видно кругом. Побачивши, що вони самі, Дедал зіпхнув племінника із скелі. Певний був митець, що його злочин залишиться безкарним. Упавши із скелі, Тал розбився на смерть. Дедал поспішно зійшов з Акрополя, підняв тіло Тала і хотів уже таємно закопати його в землю, але застали Дедала афіняни, коли він копав яму. Злочин Дедала викрито. Ареопаг засудив його до страти.

Рятуючись від смерті, Дедал утік на Кріт до могутнього царя Міноса, сина Зевса і Європи. Мінос охоче прийняв під свій захист великого митця Греції. Багато чудових творів мистецтва виготував Дедал для царя Кріту. Він збудував для нього і знаменитий палац Лабіринт, з такими заплутаними ходами, що, раз увійшовши в нього, неможливо було знайти вихід. У цьому палаці Мінос замкнув сина дружини своєї Пасіфаї, жахливого Мінотавра, потвору з тілом людини і головою бика.

Багато років жив Дедал у Міноса. Не хотів відпускати його цар з Кріту; тільки сам він хотів користуватися мистецтвом великого художника. Немов полоненого, тримав Мінос Дедала на Кріті. Дедал довго думав, як утекти йому, і нарешті знайшов спосіб визволитися з крітської неволі.

— Якщо я не можу, — вигукнув Дедал, — урятуватись від влади Міноса ні сухопуттю, ні морем, то відкрите ж для втечі небо! Ось мій шлях! Усім володіє Мінос, лише повітрям не володіє він!

Взявся до роботи Дедал. Він набрав пер, поскріплював їх лляними нитками й воском і почав виготовляти з них чотири великих крила. Поки Дедал працював, син його Ікар грався біля батька: то ловив він пух, що злітав від подуву вітерця, то м'яв у руках віск. Хлопчик безтурботно грався, його бавила робота батька. Нарешті, Дедал скінчив свою працю; готові були крила. Дедал прив'язав крила за спину, просунув руки в петлі, закріплені на крилах, змахнув ними і плавно піднісся в повітря. З подивом дивився Ікар на батька, який ширяв у повітрі, немов величезний птах. Дедал спустився на землю і сказав синові:

— Слухай, Ікаре, зараз ми полетимо з Кріту. Будь обережний під час льоту. Не спускайся дуже низько до моря, щоб солоні бризки хвиль не змочили твоїх крил. Не піднімайся й близько до сонця: спека може розтопити віск, і розлетяться пера. За мною лети, не відставай від мене.

Батько з сином одягнули крила на руки і легко полинули. Ті, хто бачив, як вони високо летіли над землею, думали, що це два боги несуться в небесній блакиті. Часто обертався Дедал, щоб подивитися, як летить його син. Вони минули вже острови Делос, Парос і летять усе далі й далі.

Швидкий політ бавить Ікара, все сміливіше помахує він крилами. Ікар забув поради батька: він не летить уже слідом за ним. Сильно махнувши крилами, він злетів високо під саме небо, ближче до променистого сонця. Палюче проміння розтопило віск, що скріплював пера крил, повипадали пера і розлетілись далеко в повітрі, гнані вітром. Махнув Ікар руками, але немає на них більше крил. Стрімголов упав він з страшної височини в море й загинув у його хвилях.

Дедал обернувся, дивиться навкруги. Немає Ікара. Голосно почав кликати він сина:

— Ікаре! Ікаре! Де ти? Озвися!

Нема відповіді. Побачив Дедал на морських хвилях пера з крил Ікара і зрозумів, що трапилось. Як зненавидів Дедал своє мистецтво, як зненавидів той день, коли задумав урятуватися з Кріту повітряним шляхом.

А тіло Ікара довго носилося по хвилях моря, яке стало називатися по імені загиблого Ікарійським1. Нарешті, прибили його хвилі до берега острова; там знайшов його Геракл і поховав.

Дедал же летів далі і прилетів, нарешті, в Сицилію. Там він оселився у царя Кокала. Мінос дізнався, де заховався митець, вирушив з великим військом у Сицилію і зажадав, щоб Кокал видав йому Дедала.

Дочки Кокала не хотіли позбутись такого митця, як Дедал. Вони вдалися до хитрощів. Умовили батька погодитись на вимоги Міноса і прийняли його як гостя в палаці. Коли Мінос приймав ванну, дочки Кокала вилили йому на голову котел окропу; помер Мінос у страшних муках. Довго жив Дедал у Сицилії. А останні роки життя провів на батьківщині, в Афінах; там став він родоначальником Дедалідів, славного роду афінських митців.

Тесей

Народження і виховання Тесея

Викладено за біографією Плутарха "Тесей"

Син Пандіона Егей правив в Афінах після того, як він із своїми братами вигнав з Аттіки своїх родичів, синів Метіона, які захопили не по праву владу. Довго Егей правив щасливо. Засмучувало його тільки одно: не було у нього дітей. Нарешті, вирушив Егей до оракула Аполлона в Дельфи і там запитав світлосяйного бога, чому боги не посилають йому дітей. Оракул дав Егеєві неясну відповідь. Довго думав він, намагаючись розгадати таємний зміст відповіді, але не міг розгадати його. Нарешті, вирішив Егей піти до міста Троїсени і до мудрого царя Арголіди Пітфея, щоб той розгадав йому таємницю відповіді Аполло-на. Відразу розгадав Пітфей зміст відповіді. Він зрозумів, що в Егея має народитися син, який буде найбільшим героєм Афін. Пітфеєві хотілося, щоб честь бути батьківщиною великого героя належала Троїсені. Тому він віддав за Егея свою дочку Ефру. І ось народився в Ефри, коли вона стала дружиною Егея, син, але це був син бога Посейдона, а не Егея. Новонародженому дали ім'я Тесей. Незабаром після народження Тесея цар Егей повинен був покинути Троїсену і повернутися в Афіни. Ідучи, взяв Егей свій меч і сандалі, поклав їх під скелю в горах біля Троїсени і сказав Ефрі:

— Коли син мій Тесей матиме силу зрушити цю скелю і дістати мій меч і сандалі, тоді пришли його з ними до мене в Афіни. Я впізнаю його по моєму мечу і сандалях.

До шістнадцяти років виховувався Тесей в домі свого діда Пітфея. Знаменитий своєю мудрістю Пітфей піклувався про виховання внука і радів, бачачи, що внук його перевищує в усьому своїх однолітків. Та ось сповнилося Тесеєві шістнадцять років; уже тоді ніхто не міг зрівнятися з ним ні силою, ні спритністю, ні вмінням володіти зброєю. Прекрасний був Тесей: високий, стрункий, з ясним поглядом чудових очей, з темними кучерями, що пишними кільцями спадали до плечей: спереду, на чолі, кучері були обрізані, бо присвятив він їх Аполлонові; юне мускулисте тіло героя виразно говорило про його могутню силу.

Подвиги Тесея по дорозі до Афін

Коли Ефра побачила, що її син перевищує силою всіх своїх однолітків, вона привела його до скелі, під якою лежали меч і сандалі Егея, і сказала:

— Сину мій, тут під цією скелею лежить меч і сандалі твого батька, володаря Афін, Егея. Зруш скелю і візьми меч і сандалі, вони будуть тим знаком, за яким впізнає тебе твій батько.

Штовхнув Тесей скелю і легко зрушив її з місця. Взяв він меч і сандалі, попрощався з матір'ю й дідом і вирушив у далеку путь, в Афіни. Тесей не послухав просьб матері й діда — вибрати безпечніший морський шлях; він вирішив іти в Афіни сухопуттю, через Істм.

Важкий був цей шлях. Багато небезпек довелося подолати Те-сеєві в дорозі, багато довелося зробити йому подвигів. Уже на кордоні Троїсени і Епідавра герой зустрів велетня Періфета, сина бога Гефеста. Як і бог Гефест, син його, велетень Періфет був кульгавий, але могутні були його руки і величезне тіло. Грізний був Періфет. Жоден мандрівник не проходив через ті гори, в яких жив Періфет, усіх їх убивав велетень своєю залізною палицею, але Тесей легко переміг Періфета. Це був перший подвиг героя, і як знак цієї перемоги він узяв залізну палицю вбитого ним Періфета.

Далі до самого Істму Тесей ішов, не наражаючись на небезпеки. На Істмі, в сосновому гаю, присвяченому Посейдонові, Тесей зустрів Сініда, що згинає сосни. Це був запеклий розбійник. Він заподіював страшну смерть усім подорожнім. Зігнувши дві сосни так, щоб вони торкались верховіттям, Сінід прив'язував нещасного подорожнього до сосон і пускав їх. З страшною силою випростувались сосни і розривали тіло нещасного. Тесей помстився за всіх, кого згубив Сінід. Він зв'язав розбійника, зігнув своїми могутніми руками дві величезні сосни, прив'язав до них Сініда і пустив сосни.