Мій прадідусь, герої і я - Сторінка 23

Я, мов живих, бачив перед собою обох юнаків — іспанця й мексиканця, бачив, як вони, минаючи лани кукурудзи, простують далі й далі негостинним краєм, де нема для них притулку, і я боявся, щоб прадідусь не казав мені про їхню дальшу долю.

Але старий, ніби зрозумівши мене, більше не сказав нічого. Аж згодом, коли ми зійшли наниз, бо приїхали наші моряки, — аж як дядько Яспер розповів про шторм, а горішня бабуся то з жахом, то з захватом вислухала, як вони героїчно з усім тим упоралися, — прадідусь прошепотів до мене:

— Нехай собі величаються своїми подвигами. А ми знаємо ще й інших героїв, їх зневажили. Проте вони були великі.

Аж дивно, але ні розкішний бабусин обід, ані бадьорі розповіді дядька Гаррі й дядька Яспера не витіснили в мене з голови мексикан-ської оповідки. Аж як Джонні-Свистун знов прийшов до нас по накладні, я на якийсь час забув про неї й навіть згодився пройтись із Джонні на Долішній Гельголанд — до причалу, — адже прадідусь хотів годин зо дві полежати.

Джонні дорікнув мені, що я розповів прадідусеві за трос.

— Про таке дорослим не слід знати, Хлопчачок, — сказав він. — Вони все розуміють навпаки.

— Та прадідусь так само, як і ти, каже, що це дурне! Він з тобою однієї думки!

— Ну, то ж твій прадідусь… — Джонні повів плечима: мовляв, прадідусь зовсім не те, що всі дорослі! — чим умить привернув мене на свій бік. І коли ми спускалися сходами на Долішній Гельголанд, я переказав йому мексиканську оповідку, і, на мій подив, вона йому дуже сподобалась. Він навіть додав, що сам ніколи б не зважився на таке, як цей іспанець.

— Знаєш, — сказав він, — хоробрості мені, мабуть би, вистачило. Але, бувши іспанським вояком, самому стати проти всіх своїх, за чужого, за цього мексиканця, таке мені було б якось дуже чудно. Треба ж не забувати, з ким ти!

Ці слова Джонні мовби освітили переді мною подвиг Енріко де Кастільйо Бетанкора новим світлом: я раптом зрозумів, що, рятуючи мексиканця, молодий іспанець розлучався з усім своїм колишнім світом, богом і людьми. Мене всього заполонили думки про тих героїв, що повстали проти всіх, стали вигнанцями, — і на причалі Джонні знов поскаржився, що я його зовсім не слухаю.

Та саме тоді ми зустріли моїх долішніх дідуся з бабусею, що, як звичайно в суботу по обіді, вийшли погуляти на причал; вони спитали мене, як там прадідусь, і я сказав, що непогано, а потім вони запросили нас із Джонні до себе на каву з пирогами.

Тепер я інколи думаю: як це я за тих часів на острові з'їдав такого їжі, випивав стільки всілякого питва, досхочу розкошував усякими ласощами — й не зробився круглий, мов кавун? Мабуть, від цього вберегло гостре морське повітря й те, що влітку я разів по десять— дванадцять на день пірнав у море. Бо тоді, чотирнадцятирічним, я був чиста тобі тичка.

Вічна проблема — як спекатися Джонні, щоб повіршувати, — цим разом розв'язалася щасливо: Джонні хтось запросив на іменини. (Певне, його там знов пригощали пирогом.) Отож я, подякувавши долішнім дідусеві з бабусею, знов подався на Трафальгарську вулицю й мерщій побрався на горище до прадідуся. Він тим часом устиг відпочити й тепер сидів у своєму кріслі на колесах і писав щось на звороті шпалери.

— Що ви пишете? — запитав я.

— А що ж як не баладу, Хлопчачок? Я щойно почав. Може, й ти до мого товариства?

— То яка в нас сьогодні тема, прадідусю?

— Не зламатися, Хлопчачок, витримати біду, зціпивши зуби. Я перевіршовую один подвиг Геракла. Його ще нема в чорному зошиті. Напиши-но й ти якусь баладу про витримку.

— Спробую, прадідусю.

Я скинув светра, бо тут, на горищі, в добре натопленій кімнатчині, було в ньому жарко, взяв теслярського олівця, що лежав напохваті, й написав на розгорнутому сувої шпалери, посередині: "Віллі-Тримайсь. Балада".

Я ще не мав аніякісінького уявлення, хто, власне, цей Віллі-Тримайсь, але, придумавши йому ім'я, бачив його перед собою все виразніше, — аж поки справді почав писати баладу й скінчив її навіть раніше від прадідуся.

Коли й старий поклав свого олівця, то спитав:

— Ти спершу придумав назву, а тоді вже написав баладу, еге ж?

Я кивнув головою.

— Багато хто з поетів так робить, Хлопчачок. Ану ж чи впорався ти з своїм завданням? Прочитай мені.

І я прочитав:

Віллі-Тримайсь. Балада

Зібрався десяток

Невтолених хлоп'яток —

Зробили тунель у піску

І, раді-веселі,

В своєму тунелі

Пролазили аж до смерку.

Всі й гарні, і смілі,

Хіба тільки Віллі

Не дуже-то вродою взяв…

І ліз він останній,

Коли на смерканні

На спину пісок йому впав.

Важкою вагою

Наліг і дугою

Хлопчину, мов скіпку, прогнув.

Та вдержався Віллі,

І в тій-таки хвилі:

— Тунель завалився! — гукнув.

Вони реготали,

Вони не вертали

("Яке, ще й лякає, диви!").

А він через силу:

— Мене привалило,

Під низом пролізете ви.

Вони, помертвілі,

Повзли попід Віллі

("Ой спино моя, не зламайсь!").

Ось третій… ось п'ятий —

Вилазять хлоп'ята, —

А четверо:

— Віллі, тримайсь!

Як виліз і п'ятий,

Пісок став сповзати…

— Скоріше, скоріше, не гайсь! —

У темній задусі

Луною у вусі

Нажахане:

— Віллі, тримайсь!

Тримався щосили,

Та не пощастило —

Бубухнув пісок, і вп'ятьох

З великого страху

Вони, бідолахи,

У темряві скрикнули:

— Ох!

Та зверху завзято

Метнулись копати,

Немовби почули те "Ох!".

Не сіли, не стали —

Копали й копали —

З піску визволяли п'ятьох.

Одні лопатками,

А решта — дрючками

Копали, аж берег дрижав…

І — ось вони! Цілі!

Ото тільки Віллі

Два місяці в гіпсі лежав.

А хлопці носили

Гостинці й просили:

— Цукерками, Віллі, займайсь!

І Віллі займався,

І Віллі всміхався, —

Тепер він був Віллі-Тримайсь!

Прадідусь трохи помовчав, а тоді сказав:

— Із своїм завданням ти впорався, Хлопчачок! Маємо нового героя. І подвиг цього юного героя куди значніший, ніж твоє спускання тросом. Віллі й не думав учинити якесь геройство, але багато витримав і врятував життя своїм товаришам. Гарна твоя балада, Хлопчачок!

— Дякую, прадідусю! А тепер прочитайте мені свою баладу про Геракла.

— Залюбки, Хлопчачок!

Він, як звичайно, поправив окуляри, як звичайно, прокашлявся й почав читати:

Балада про Геракла й лань

Геракл у дні старовини, —

Як з міфів нам відомо, —

Геройські подвиги чинив

На чужині і вдома.

Одного разу (ти поглянь,

Як бавляться тирани!)

Цар загадав зловити лань

Премудрої Діани.

Сміялись люди:

— Чули ви?

Ото несамовиті!

Ну спробуй те звіря злови,

Що найпрудкіше в світі!

Та не зважав герой на сміх

Чи погляди похмурі, —

Як стій побіг, побіг, побіг

Крізь вітер, дощ і бурі.

Ладен був бігти цілий вік

(Оце герой, нівроку!), —

Незчувся й сам, як перебіг

Півсвіта за півроку.

Минав лани, дзвінкі ключі,

Ясні долини й пущі,

Удень, увечері, вночі —

Все біг, дедалі дужче.

Не спочивав, не їв, не спав,

Біг без кінця і краю.

— Чи хоч-не-хоч, — герой гукав, —

А я тебе спіймаю!

І все біжи, біжи, не стань!..

Та врешті під горою

Він захопив заснулу лань

Вечірньою порою.

Здобув без пострілу звіря

І вмить, забувши втому,

Повів до нелюда-царя,

У Грецію, додому.

Довів герой, як бачиш ти:

Всі злигодні, все горе,

Несхибно йдучи до мети,

Завзятий переборе!

Вислухавши цю віршовану Гераклову пригоду, я сказав:

— Мабуть, немає такого геройства, прадідусю, якого б не вчинив Геракл? Але й інші наші герої, по-моєму, не менш славні: Одержимий кондитер, або клоун Пепе, або Енріко в Мексиці. Вони мені навіть якісь ближчі.

— Мені також, Хлопчачок, — усміхнувся прадідусь. — Навіть твій Віллі-Тримайсь для мене ближчий, ніж Геракл, але ж так воно й має бути, голубе! Герой, якому пам'ятником є сузір'я, мабуть, і сам повинен бути такий простий, величний і далекий, як зірки. Він — це взірець. А решта — просто люди.

— А великі взірці — не для маленьких кімнаток, — засміявся я, бо й цього разу, тільки-но ми почали розмову про Геракла, нам її перебили: дядько Яспер прийшов кликати нас до вечері.

Коли багато їси (а як припливав наш катер, у горішньої бабусі завжди їли годинами), то скоро починає хилити на сон. Тому цього суботнього вечора ми зарані порозходилися по кімнатах, — хто в яку, — лягати спати. Навіть дядько Гаррі, наш опівнічник, і той пішов разом зі мною до нашої з ним спальні. Щоправда, мені довелося там докладно розповісти йому, про що ми сьогодні міркували й віршували з прадідусем. Усе те його так розворушило, що він, вислухавши мою розповідь, спитав, чи я вже втомився й хочу спати, чи, може, ще послухаю одну історію. Історію про витривалість і терпіння, в якій він сам брав участь.

— Хочеш послухати, Хлопчачок?

Звичайно, я хотів, бо він ніколи ще не розповідав мені жодної історії, та я й не так щоб дуже хотів спати.

Отож, умостившись якнайзатишніше в постелі, я став слухати.

ОПОВІДКА ДЯДЬКА ГАРРІ

Той, хто за часів моєї молодості, року десь так 1910, пробував стати моряком, мав добру мороку, бо на цю роботу знаходилося більше охочих, ніж було потрібно. Крім того, на корабель, як правило, наймали не поодинці, а невеличкими гуртками. Скажімо, трьох моряків, що добре притерлися один до одного, могли взяти скоріше, ніж одного.

Через те я тоді умовив Карстена Гайкенса та Варта Ольсена найматися разом зі мною. Ми знайшли пароплавство, що погодилося нас узяти. Другого дня, о восьмій ранку, ми мали з'явитись до його контори.

Але за день перед тим Варт, узагалі не бозна-який здоров'яга, ні сіло ні впало захворів на грип, та ще з такою високою температурою, що ми вже боялися найгіршого. Лікар, якого ми до нього запросили, заявив: Вартові доведеться щонайменше тижнів два лежати в постелі, перше ніж він зможе знов зіп'ястися на ноги.

Це перекреслювало всі наші плани, бо пароплавство поставило виразну вимогу: троє моряків, що добре притерлися один до одного… Без Варта Ольсена нам туди й не потикайся. І ми вирішили підвести свого товариша на ноги бодай на час нашого візиту до контори, застосовуючи задля цього всі можливі ліки, що їх бідоласі довелося споживати конячими дозами. Проте другого дня о сьомій ранку, коли ми мали вирушати, температура в Варта була така самісінька, як перед тим, і почував він себе навіть гірше, ніж учора.

— Що ж, доведеться розпрощатися з цією надією на роботу, — сказав Карстен Гайкенс. — Дарма, може, згодом пощастить натрапити на ще кращий корабель.

Я притакнув, хоч зовсім не уявляв собі, чим нам до того часу сплачувати за готель, бо гроші в нас уже всі вийшли.