Осколки честі - Сторінка 33

Якщо знадобиться, доможіться особливого імператорського наказу. Прямо, не через звичайні канали. Я впевнений, що наш спільний друг Негрі не відмовиться вислухати вас. Простежите за тим, щоб їх встановили й обслужили, а потім відразу ж доповісте мені.

— Ми не встигнемо долетіти за тиждень! Навіть на кур'єрському кораблі!

— З прискоренням на шість пунктів вище максимально припустимого ви вкладетеся в п'ять днів. Якщо інженери налагодили все як слід, то двигунам погрожує небезпека вибухнути тільки при восьми пунктах понад норму. Тому це зовсім безпечно. — Він обернувся до своїх офіцерів: — Куер, зберіть, будь ласка, екіпаж кур'єрського корабля. І з'єднайте мене з його капітаном, я хочу особисто його проінструктувати.

Комодор Куер здивовано скинув брови, але відправився виконувати наказ. Хірург знизив голос, метнувши погляд на Корделію:

— Бетанська сентиментальність у дії, сер? Вам не здається, що це трохи недоречно на імператорській службі?

Форкосиган посміхнувся і звузив очі.

— Бетанська непокора, лікарю? — вимовив він, копіюючи тон хірурга. — Будьте люб'язні спрямувати свою енергію на виконання наказів, а не на творення відмовок.

— Чорт, але ж набагато легше просто відкрити кришки. Що ви збираєтеся робити з ними, коли вони... завершаться, або як там це називається? Хто візьме на себе відповідальність за них? Мені зрозуміло ваше бажання справити враження на подружку, але подумайте про майбутнє, сер!

Форкосиган зрушив брови і глухо заричав. Хірург відхитнувся. Форкосиган замаскував ричання кашлем і зробив глибокий вдих.

— Це моя проблема. Моє слово. Ваша відповідальність на цьому закінчиться. Двадцять п'ять хвилин, лікарю. Якщо прибудете вчасно, то я дозволю вам летіти всередині катеру. — Він ощирився в неприкрито агресивній усмішці. — Коли встановите їх в госпіталі, можете взяти звільнення на три дні, якщо захочете.

Хірург, неохоче здаючись, знизав плечима і пішов пакуватися.

Корделія провела його повним сумніву поглядом.

— Думаєш, він остигне?

— Так, йому просто потрібно дати час розглянути проблему з іншого боку. Після прибуття у Форбарр-Султану він вже буде поводитися так, наче цей проект був його особистою ідеєю і він сам винайшов... маткові реплікатори. — Погляд Форкосигана знову звернувся до плаваючої платформи. — От проклятущі штуковини...

Ввійшов охоронець.

— Прошу пробачення, сер, але пілот ескобарського катера запитує капітана Нейсміт. Вони готові до вильоту.

На комунікаційному моніторі з'явився Куер і відрапортував:

— Сер, капітан кур'єрського корабля на лінії.

Корделія глянула на Форкосигана з безпомічною прикрістю — "ну що тут зробиш!", — і він ледь помітно похитав головою, погоджуючись з нею; потім обидва мовчки повернулися до виконання своїх обов'язків. Вона міркувала над останнім випадом лікаря. "А нам здавалося, що ми такі обережні! Нам явно потрібно щось робити з нашими надто відвертими очима".

Лоїс Макмастер Буджолд, "Осколки честі"

РОЗДІЛ 12

(всього 15 розділів)

Корделія летіла додому разом зі двомастами іншими пасажирами, здебільшо ескобарцями, на терміново переобладнаному для цих цілей таукитянському пасажирському лайнері. Колишні військовополонені гаяли час, поділяючись спогадами й обмінюючись враженнями про пережите — цими сеансами, як вона досить швидко збагнула, помалу керували численні психосолдати, прислані ескобарцями разом з кораблем. Незабаром її мовчання почало виділятися на загальному фоні, і Корделія навчилася розпізнавати ненав'язливі прийоми згону пацієнтів на нібито імпровізовані сесії групової терапії, і ухилятися від них.

І це ще не все. Вона виявила, що за нею тихо, але невідступно ходить яснолиця молода жінка на ім'я Ірен, якій, очевидно, доручили взятися за Корделію. Вона з'являлася поруч з нею в їдальні, в коридорах, в кімнатах відпочинку, завжди з новим приводом для початку спілкування. Корделія за можливості уникала її, а коли їй це не вдавалося, то вона вправно (а часом і грубо) переводила розмову на інші теми.

Через тиждень дівчина розчинилася в юрбі, але, повернувшись одного разу до своєї каюти, Корделія виявила, що її колишню сусідку замінили на нову: стриману жінку похилого віку з твердим поглядом, вдягнену в невійськовий костюм; вона була не з числа колишніх військовополонених. Корделія вляглася на ліжко і похмуро спостерігала, як та розпаковує речі.

— Привіт, я — Джоан Спрейг, — життєрадісно відрекомендувалася жінка.

Добре, настав час розставити крапки над "і".

— Добрий день, лікарю Спрейг. Думаю, я не помилюся, якщо зроблю припущення, що ви бос Ірен?

Спрейг помовчала.

— Ви цілком праві. Але я б воліла, щоб наше спілкування було невимушеним.

— Ні, все трохи інакше. Ви волієте, щоб воно <і> виглядало невимушеним. Це різні речі.

— Ви дуже цікава особистість, капітан Нейсміт.

— Ну, швидше, це більше стосується вас, ніж мене. Припустімо, я погоджуся поговорити з вами. Ви відкличете інших своїх нишпорок?

— Я тут для того, щоб слухати вас — але тільки тоді, коли ви будете готові говорити.

— Ну то запитуйте мене. Давайте швидше закінчимо з цим і заспокоїмося нарешті. — "Мені б дійсно не завадило б підлікуватися, — тужливо подумала Корделія. — Я почуваю себе так паршиво..."

Спрейг сіла на ліжко, на губах м'яка посмішка, в очах — пильна увага.

— Я хочу допомогти вам згадати, що відбулося з вами в той час, коли ви були полоненою на барраярському флагмані. Незалежно від того, наскільки жахливі можуть бути ті спогади, усвідомити їх — означає зробити перший крок до зцілення.

— Е-е, здається, у нас протилежні наміри. Я з надзвичайною чіткістю пам'ятаю все, що зі мною відбулося за той час. І я не маю навіть найменших сумнівів в правильності власної оцінки тих подій, що відбулись. Чого б я хотіла, то це забути про все хоч ненадовго, щоб спокійно спати ночами.

— Зрозуміло. Продовжуйте. Чи можете ви розповісти про те, що з вами відбулося?

Корделія коротенько переказала події, починаючи з моменту нуль-переходу від Колонії Бета і аж до смерті Форрат'єра, але обірвала розповідь на місці, що передувало появі Форкосигана, промовивши невизначено:

— Потім я кілька днів ховалась завулками корабля, але зрештою мене спіймали й знову замкнули на гауптвахті.

— Зрозуміло. То треба розуміти, ви не пам'ятаєте, як вас катував і ґвалтував адмірал Форрат'єр, а також не пам'ятаєте, як ви вбили його.

— Мене не катували. І я його не вбивала. Мені здається, я досить зрозуміло це пояснила.

Лікар сумно похитала головою.

— Мені повідомили, що барраярці двічі забирали вас з табору. Ви пам'ятаєте, що з вами тоді коїлося?

— Так, звичайно.

— Можете розповісти про це?

— Ні, — вперлася Корделія. Для ескобарців таємне політичне вбивство принца не має значення — навряд чи вони можуть ненавидіти барраярців сильніше, ніж ненавидять зараз. Але навіть простий натяк на це здатен зруйнувати крихкий громадянський мир Барраяру. Безладдя, армійські заколоти, скинення імператора — і це будуть всього-лише дрібниці порівняно з тим, що може трапитися далі. Якщо на Барраярі вибухне громадянська війна, хіба Форкосиган не може загинути в ній? "Господи, будь ласка, — втомлено думала Корделія, — не треба більше смертей..."

Спрейг виглядала надзвичайно зацікавленою. Корделія відчула себе загнаною в пастку і спробувала нівелювати свою помилку.

— Один з моїх офіцерів загинув під час бетанської експедиції на цю планету... сподіваюся, ви знаєте про це? — Лікар кивнула. — За моїм проханням був виготовлений надгробок на його могилу. От і все.

— Я розумію, — зітхнула Спрейг. — В нас тут вже був ще один випадок на зразок вашого. Дівчина теж була зґвалтована Форрат'єром, або кимось з його людей, а барраярські медики підчистили їй пам'ять. Гадаю, вони намагалися вберегти його репутацію.

— О, здається, я зустрічалася з нею на флагмані. І ще вона була в моєму наметі, правильно?

Спрейг зробила невизначений жест у знак того, що це професійна таємниця, однак подив, який промайнув в її очах, підтвердив здогад Корделії.

— Ви не помиляєтесь щодо неї, — продовжила Корделія. — І я рада, що вона одержує професійну допомогу. Але стосовно мене ви помиляєтеся. І щодо репутації Форрат'єра ви теж помиляєтеся. Єдина причина, чому розійшлася ця дурна історія про мене, певно, полягає в тому, що в очах більшості бути вбитим слабкою жінкою ще ганебніше, ніж власним солдатом.

— Одних лишень фізичних доказів, отриманих під час медогляду, досить, щоб засумніватися в цьому, — сказала Спрейг.

— Які ще докази? — сторопіла Корделія.

— Докази катувань, — відповіла лікар з похмурим, навіть дещо розгніваним виглядом. Корделія збагнула, що цей гнів спрямований не на неї.

— Що? Мене не катували!

— Катували. І підчистили вам пам'ять — блискуча робота. От же ж мерзенність... Але вони не змогли приховати сліди фізичних ушкоджень. Вам відомо, що у вас була зламана рука, переламано два ребра, що у вас численні синці на шиї, забиті місця на голові, на руках — взагалі по всьому тілу? А біохімічний аналіз свідчить про надзвичайний стрес, сенсорне голодування, значну втрату ваги, порушення сну, надлишок адреналіну... мені продовжувати?

— Ах, — сказала Корделія. — Це.

— "Ах, це"? — повторила лікар, піднявши брову.

— Це я можу пояснити, — поспішно запевнила її Корделія. Вона коротко розсміялася. — З певної точки зору вина за це лежить на вас, ескобарцях. Під час відступу я знаходилася в тюремній камері на флагмані. Корабель був підбитий — і всіх в ньому потрусило, як камінчики в банці, включаючи і мене. От звідки в мене переломи і все інше.

Лікар зробила позначку в блокноті.

— Дуже добре. Дійсно чудова робота. Митецька. Але недостатньо митецька — переломи у вас були в різний час.

— Ох, — сказала Корделія. Як же пояснити історію з Ботарі, не згадуючи каюту Форкосигана? "Один мій друг намагався мене задушити..."

— Мені б хотілося, щоб ви подумали про можливість медикаментозної терапії, — обережно сказала лікар Спрейг. — Барраярці, обробляючи вас, доклали величезних зусиль для приховання — навіть серйозніше, ніж з вищезгаданою дівчиною, а для неї знадобилося надзвичайно глибоке зондування. Думаю, в вашому випадку це навіть необхідніше. Але нам потрібна ваша добровільна співпраця.

— Слава Богу.

Корделія відкинулася на ліжко й накрила обличчя подушкою, розмірковуючи про медикаментозну терапію.