Пампушка - Сторінка 8
- Гі де Мопассан -Після трьох годин їзди Луазо зібрав карти й сказав:
— Час попоїсти.
Тоді дружина його взяла перев'язаний мотузком пакунок і вийняла звідти шматок телятини. Вона акуратно розрізала його на тонкі тверді скибочки, і вони почали їсти.
— Чи не зробити так само й нам? — спитала графиня.
Одержавши згоду, вона розгорнула провізію, що її припасли на обидві сім'ї. Це був соковитий паштет, в одній з тих довгастих фаянсових мисок, де на кришках зображений заєць, який вказує, що під ним знаходиться заячий паштет; білі струмки сала перетинали коричневу м'якоть дичини, перемішаної з іншими дрібно накришеними сортами м'яса. На квадратному шматку швейцарського сиру, вийнятому з газети, можна було прочитати слово "Пригоди", що відпечаталось на його жирній поверхні.
Черниці розгорнули кільце ковбаси, що пахла часником, а Корнюде засунув зразу обидві руки в глибокі кишені пальта й витяг з одної чотири крутих яєчка, а з другої шматок хліба. Він облупив яєчка, кинув шкаралупу собі під ноги на солому й почав їсти їх, кусаючи одне по одному і усіваючи свою бороду яскравожовтими крихтами, що здавалися в ній зірочками.
В метушні й тривозі ранкового пробудження Пампушка не встигла ні про що подбати, і тепер, задихаючись від досади й люті, дивилася на всіх цих людей, що спокійнісінько жували. Спочатку її охопила бурхлива злість, і вона розкрила вже рота, щоб висловити їм все прямо в потоці лайки, що підступала їй до губів, але обурення так душило її, що вона не могла говорити.
Ніхто не дивився на неї, ніхто про неї не думав. Вона відчувала, що потопає в презирстві цих чесних мерзотників, які спочатку принесли її в жертву, а потім відкинули, як брудну й непотрібну ганчірку. Тут їй пригадався її великий кошик, в якому було повно смачних страв, так пожадливо знищених ними, згадалися двоє курчат у блискучому холодці, паштети, груші, чотири пляшки бордо; її лють затихла, як надто натягнута струна, що раптом лопнула, і вона відчула, що зараз заплаче. Вона робила нелюдські зусилля, щоб стриматися, ковтала сльози, як дитина, але вони підступали до очей, виблискували на віях, і скоро дві великі сльозини поволі поповзли по щоках. За ними потекли інші, прудкіші, вони бігли немов краплі води, що просочуються із скелі, і рівномірно падали на крутий виступ ЇЇ грудей. Пампушка сиділа прямо, з застиглим і блідим обличчям, дивлячись в одну точку, сподіваючись лише, що на неї ніхто не зверне уваги.
Але графиня помітила її сльози і жестом вказала на неї чоловікові. Він знизав плечима, немовби кажучи: "Нічого не вдієш, я тут не винен". Пані Луазо беззвучно, але переможно засміялася й прошепотіла:
— Вона оплакує свою ганьбу.
Черниці загорнули в папір рештки ковбаси й знову взялися до молитов.
Тоді Корнюде, перетравлюючи з'їдені яєчка, простягнув довгі ноги під лавку навпроти, відкинувся, схрестивши руки на грудях, посміхнувся, ніби придумав вдалий жарт, і почав насвистувати "Марсельєзу".
Усі насупилися. Народна пісня, мабуть, зовсім не подобалась його сусідам. Вони почали нервуватися, сердитись, і мало не вили, як собаки, що почули катеринку. Він помітив це і вже не переставав свистіти. Часом він навіть наспівував слова:
Любов священна до вітчизни,
Дай силу мститися рукам,
Свободо люба, в битви грізні
Шляхи торуй захисникам!
Їхали тепер швидше, бо сніг ставав дедалі щільнішим; і до самого Дьєппа, в усі довгі нудні години дороги й нескінченної тряски по вибоїстому шляху, у вечірніх сутінках, а потім у глибокій темряві, Корнюде з жорстокою впертістю продовжував свій мстивий одноманітний свист, примушуючи потомлених і роздратованих супутників слухати пісню від початку й до кінця і пригадувати такт за тактом кожне її слово.
А Пампушка усе плакала, і часом, між двома куплетами, у пітьмі лунали ридання, яких вона не могла стримати.
1. Гра слів: "пташка літає" та "Луазо краде".
2. Глузливе прізвисько Наполеона III, який переховувався під цим ім'ям після однієї з своїх політичних авантюр.