Полімнія - Сторінка 21

Тобто Мербал, як загальне ім'я "дар Ваала".

98.5. Торг — цар Саламіна на Кіпрі.

98.6. Гістіай знову після повстання іонійців став тираном в Термерах.

99.1. Цю Артемісію слід відрізняти від її попередниці з таким самим ім'ям, яка побудувала гробницю-мавзолей своєму покійному чоловікові в Галікарнассі.

99.2. Про зв'язок Епідавра з островом Косом свідчить культ Асклепія в обох містах, [508] жерцями якого були Асклепіади, що з їхнього роду походив і славнозвісний лікар Гіппократ.

100,1. Сідонцями часто називали всіх фінікійців. їхні кораблі вважалися за найкращі в перському флоті.

104,1. Як в інших випадках, коли використовується прийом просопопеї, цей діалог Ксеркса з Демаратом вигадано Геродотом.

107,1. Еіон— місто на річці Стрімоні. Здобуття Еіона було першим досягненням об'єднаного грецького флоту під командуванням афінян. Облога тривала з літа 476 р. до н. є. до весни 475 р. до н. є.

108.1. Щоб охороняти узбережжя навпроти острова Самофракії.

108.2. Цю Месамбрію слід відрізняти від іншої на західному березі Понту Евксіну. 109,1. Абдери — місто біля Маронейської затоки, місце народження Арістотеля. 111,1. Очевидно, про це пророче святилище серед греків поширювалися різні чутки. 112,1. Піерійців було вигнано з їхньої країни біля Олімпу.

113,1. Жертвоприношення коней — давній іранський, а також і індійських звичай (ашвамедха). Маги приносили жертву не богові Стрімону, якого шанували греки, а своєму богові Мітрі.

114.1. На тому місці греки побудували своє місто Амфіполіс.

114.2. Такий звичай, очевидно, існував колись в іранців, але взагалі людські жертвоприношення за часів Геродота були рідкісними.

115.1. Очевидно, це долина, через яку води озера Болби вливалися в Стрімонсь-ку затоку.

115.2. Фракійські племена вважали перського царя за бога, а шлях, яким він ішов, священним.

117,1. Через зиск від прориття каналу Артахая було визнано за героя, владаря підземного світу.

121,1. Місто Терма при Термайській затоці було грецькою колонією, але ним заволоділи македонці. Воно стало великим і важливим містом, відколи Кассандр, один із полководців Александра Македонського, заснував на тому місці Фессалоніку, названу так на честь сестри Александра.

122.1. Асса — місто на північному березі Сінгітської затоки, яка одержала назву від міста Сінг (Сінгос).

122.2. Місто Торона дало назву Торонайській затоці. Там же було і місто Сермі-ла. Між ними було розташовано також місто Галепс (Галепсос). Місто Меківерну захопили мешканці блінта і побудували там гавань. Вона була на півострові, що називається Сітонія.

123.1. Місто Потідея (Потейдая) на східній стороні Палленського півострова при Торонайській затоці.

123.2. Ці містечка були низкою маленьких фортець, що обороняли вхід до Фессало-нікської затоки.

123.3. Тут ідеться про вузький прохід, що з'єднував тоді Македонію з Фессалоніксь-кою затокою біля гирла річки Аксія.

124,1. Сіропайони мешкали над озером Керкінітідою біля ріки Стрімону. Інші пайони мешкали біля джерел Стрімону. Крестонія — це горбистий край навколо джерел річки Хейдору (Ехедору).

126,1. Дикі бики — тури, про яких згадує Гай Юлій Цезар у книзі про війну з галлами.

126.2. Справді, за давнини в Греції існували леви, про що повідомлюють також інші автори, напр. Арістотель і Пліній.

127,1. Гадана первісна територія Македонії, яка відрізнялася від Македонії в широкому розумінні цієї назви. Вона охоплювала рівнину між річками Аксієм та Аліакмоном і передгір'я Бермію, а її столицею були Айгай (Еги) або Едесса.

128,1. З Македонії до Фессалії ведуть три шляхи: на схід від Олімпу вздовж узбережжя до гирлів річки Пенею; через вузьку долину на заході від Олімпу між ним і Піерійськи-ми горами; ще далі на заході від долини Аліакмону через Сермійські ущелини біля горішньої долини річки Тітарісію.

129.1. Геродот пропустив найзначнішу притоку Пенею Тітаресій або Европос.

129.2. Озеро Бойбеіда наповнюється водою переважно річкою Пенеєм під час її розлиття.

131,1. Прибережна смуга між Аліакмоном і Пенеєм і гірський край на правому березі Аліакмону нижче Камбунійських гір і на північних та східних схилах Олімпу. Згодом ця [509] країна відійшла до долішньої Македонії. Найважливішими містами Піерії були Метона, Підна і Діон.

131.2. В цьому переліку під фессалійцями розуміється плем'я, що переселилося туди з Теспротії і зайняло долину Пенею, змусивши сусідні племена визнати його панування.

131.3. Долопи займали гірську область Пінду від верхів'їв ріки Ахелою до озера Ксініади. Айніанці були в горішній долині Сперхею, Маліейці були навколо Маліейської затоки. На південному сході від Фермопіл були локри-опунтії, локри-епікнемідії. Ахейці мешкали навколо гори Отріс на півночі. Фтіотійських ахейців слід відрізняти від пелопоннеських.

132.1. Згідно з Діодором Сіцілійським цю клятву дали на Істмі представники племен проти тих, які перейшли на бік персів.

132.2. Союз греків, імовірно, складався перед початком повстання іонійців. 133,1. Можливо, це було покарання за спалення святилища Кібели в Сардах (І, 102).

137.1. Ідеться про мешканців Тірінта, які після зруйнування їхнього міста 468 р. до н. є. заснували нове місто біля Аргоської затоки.

137.2. Саме 430 р. до н. є.

139,1. Це виправдання Геродот, очевидно, написав трохи опісля початку пелопоннеської війни.

140.1. Цей оракул було дано, коли Афінам загрожувало вторгнення ворогів, тобто тоді, коли греки відійшли з Темпейської долини і вирішили обороняти Фермопіли.

140.2. Вони обмилися у воді Кастальського джерела, надяґли на себе лаврові вінки, помолилися, принесли жертви, а потім увійшли в священний покій (адютон, мегарон), де була золота статуя бога і в глибині його був триніжок, на якому сиділа Піфія.

141,1. Кекропова скеля, тобто Акрополь, де було поховано цього героя. 142,1. Під "дерев'яними мурами" Піфія, очевидно, розуміла кораблі, на яких афіняни мали відпливти далеко на захід.

143.1. Проте Фемістокла було обрано архонтом-епонімом (тобто архонтом, що його ім'ям називали рік його правління) і він почав укріплювати Пірей 493 р. до н. є.

143.2. Тлумачі оракулів намагалися узгодити обидва оракули, вважаючи, що другий оракул був для них порадою поїхати на захід і що засобом рятунку для них були кораблі.

144.1. 483-482 рр. до н. є. створення афінського флоту відбулося після походу Міль-тіада на Парос. Воно було пов'язано з війною афінян із егінцями 488-486 рр. до н. є.

144.2. Копальні срібла і міді були власністю держави, які віддавалися на відкуп приватним особам.

144.3. Якщо загальне число громадян на той час доходило до ЗО тис, тоді сума становила 50 талантів.

144.4. Геродот, очевидно, забув, що вже в кн. VI, розд. 89, за його словами, афіняни мали флот, що складався принаймні з 50 кораблів.

145.1. Збори представників відбулися, імовірно, на Істмі навесні 481 р. до н. є., а навесні 480 р. до н. є. зібралися радники і також зосередилися війська.

145.2. Восени 481 р. до н. є., коли прибули наглядачі, Ксеркс ще перебував у Сардах. 147,1. Збіжжя приставлялося в Грецію з Таврійського Херсонесу (тобто з Криму) і з північного узбережжя Понту Евксіну і через це Геллеспонт мав для афінської торгівлі велике значення.

148.1. Очевидно, 494 р. до н. є.

148.2. Аргосці, імовірно, хотіли позбутися обвинувачення в медизмі (прихильності до персів). Оракул, на думку Геродота, було дано близько 482 р. до н. є., але не виключається, що він стосується до першого перського вторгнення 491-490 рр. до н. є.

148.3. На троянській війні Агамемнон був головнокомандувачем ахейців. Аргосці твердили, що вони були спадкоємцями мікенського царя. Потім, коли сини Геракліда Арістомаха кинули жереб, щоб поділити між собою Пелопоннес, Аргос дістався старшому синові, Теменові.

149.1. Остаточну відповідь повинна була дати так звана спартанська апелла.

149.2. Проте Клеомен запропонував закон, згідно якому, коли один із царів був у поході, то другий міг приймати рішення. Отже, відповідь спартанця була лише вивертом.

150.1. У цій версії є доля правди, бо аргоських послів було прийнято в Сусах (розд. 151) і до Мардонія було послано вісників (IX, 12).

150.2. Насправді назва персів була пов'язана з країною,Персідою (Парсуа) в Ірані. 151,1. Афінські посли зустрілися з аргоськими послами в Сусах, звичайно, не випадково. Громадська думка бачила в угоді з персами щось ганебне. Через це Геродот зауважує, [510] ніби афіняни прибули в Суси "в іншій справі". Каллій, що був на чолі посольства, зазнав в Афінах жорстоких засуджень.

151,2. Аргосці 462 р. до н. є. склали з афінянами союз і стали ворогами персів.

153,1. Гієрофанти — певний клас жерців підземних богинь, тобто Деметри і Кори (Персефони).

154.1. Клеандр із допомогою народу вигнав олігархів і став тираном 509 року до н. є.

154.2. В Олімпії зберігся його присвятний напис: "Пантарій, син Менекратія, присвятив Зевсові свою нагороду, перемігши в змаганні колесниць славного Гелоая".

154.3. Гелон, старший із чотирьох братів, тиран міста Гели на Сіцілії 491 року до н. є., а в Сіракусах 485-478 рр. до н. є. Його спадкоємцем став його брат Гієрон.

154.4. Наксос на Сіцілії, імовірно, був найдавнішою грецькою колонією на цьому острові. її було засновано 735 р. до н. є. Туклеєм із Халкіди на Евбеї. Очевидно, в заснуванні колонії взяли участь і наксосці і звідси її назва. Місто Калліполіс було колонією наксос-ців і було розташовано поблизу своєї метрополії.

154.5. Леонтіни — колонія Наксосу на Сіцілії, заснована в 729 р. до н. є.

154.6. Сіракуси було засновано корінфянами під проводом Архія 734 р. до н. є.

154.7. Пославши до них Тімолеонта.

154.8. Камаріна — місто на південному березі Сіцілії.

155.1. Гібла — місто між Гелою та Сіракусами.

155.2. Гамори — багаті землевласники.

155.3. Кілірії, котрі повиганяли своїх панів, були такими, як ілоти в Спарті, пенести в Фессалії та клароти на Кріті.

155.4. Касміна — місто, засноване сіракусянами 645 р. до н. є.

155.5. Гелон був тираном протягом 7 років 485-478 рр. до н. є.

156.1. Сіракуси стали центром і столицею держави, до якої належала східна половина Сіцілії.

156.2. Невідомо, де була така Евбея на Сіцілії. В історії цієї країни неодноразово відбувалися такі переселення.

157,1.'Посольство греків із Греції до Гелона — історичний факт, але вихваляння ними Афін не відповідає дійсності.

157,2.