Сага про Форсайтів - Сторінка 28

Можете повірити мені, містере Сомсе.

Сомс пригадав, як під час однієї такої розмови, що її Гемінгз завів у присутності старого Джоліона, сталася невеличка неприємність. Дядько гостро поглянув на секретаря й мовив:

"Не говоріть дурниць, Гемінгзе! Ви хотіли сказати: не слід знати того, що вони знають".

Старий Джоліон не терпів нісенітниць.

Гемінгз сердито блимнув очима і, всміхаючись, наче вишколений пудель, заплескав у долоні з удаваним захватом.

"Оце дотеп! Влучно сказано, сер, дуже влучно. Дядечко ваш завжди знайде привід пожартувати!"

Зустрівшись із Сомсом наступного разу, він при нагоді сказав йому:

"Старіється наш голова. Нічого йому не можна розтлумачити. І надто він норовистий. Та чого іншого сподіватися від людини з таким підборіддям!"

Сомс кивнув головою.

Всі знали, що дядечко Джоліон недаремно мав таке підборіддя. Сьогодні старий здавався стурбованим, незважаючи на суворий вигляд, що його він завжди прибирав під час загальних зборів. Сомс твердо вирішив поговорити з ним про Босіні.

Ліворуч від старого Джоліона сидів маленький містер Букер; він також прибрав суворого вигляду й роздивлявся навколо, наче вишукуючи серед присутніх особливо вразливого акціонера. Далі сидів, насупившись, глухий член правління, а за ним сумирно примостився старий містер Блідгем, який ніби тішився власною чеснотою,— та й як йому було не тішитися, думаючи, що загорнений у рудий папір пакунок, якого він завжди тягав із собою на засідання, надійно схований за його циліндром, одним із тих старосвітських циліндрів з пласкими крисами, що завжди пов'язуються в нашій уяві з величезним бантом-краваткою, чисто виголеним обличчям, рожевими щоками і маленькими, рівненько підстриженими сивими баками.

Сомс завжди відвідував загальні збори: його присутність була потрібна на той випадок, якщо "виникне якесь непорозуміння". Пильним, зневажливим, як завжди, поглядом він озирнув стіни, на яких висіли плани шахт та гавані, а також велика фотографія шахти, що виявилася навдивовижу збитковою. Ця фотографія — свідчення споконвічної іронії, що таїться в кожному комерційному підприємстві,— ще й досі висіла на своєму місці, як зображення любого серцю членів правління, але мертвого пестунчика.

І ось старий Джоліон підвівся, щоб ознайомити присутніх із звітом правління.

Ховаючи під олімпійським спокоєм неприязнь до акціонерів, що в'їлася в душу кожного члена правління, він оглянув їх спокійним оком. Сомс оглянув їх теж. Більшість акціонерів він знав в обличчя. Ось, примостивши на коліні свій величезний циліндр з низьким наголовком, сидить Скрабсоул, торговець смолою, сварливий червонолиций щокатий дідуган; він завжди приходить на збори, щоб, як каже Гемінгз, "встругнути якусь капость". А ось превелебний містер Бомз, який завжди пропонує скласти подяку голові, щоразу висловлюючи надію, що правління не забуде подбати про спасіння душ службовців. Містер Бомз мав звичку ловити після зборів котрогось із членів правління й питати його, чи наступного року будуть добрі прибутки; залежно од відповіді він протягом наступних двох тижнів купував чи продавав три-чотири акції.

Сидів там і майор О'Беллі, який полюбляв виголошувати промови з будь-якого приводу, навіть такого, як вибори контролера, і який частенько бентежив усіх, перехоплюючи тости чи, точніше, пропозиції — у тих осіб, що їх удостоїли честі оголосити пропозиції, написані на клаптиках паперу.

Крім цих, сиділо тут іще чоловік п'ять-шість статечних мовчазних акціонерів, до яких Сомс відчував пошану: то були ділові люди, що пильнували своїх справ без зайвої метушні, поважні, надійні люди, котрі щодня бували в Сіті, а ввечері верталися до своїх поважних, надійних дружин.

Поважні, надійні дружини! Ця думка знову сповнила Сомса невиразною тривогою.

Що він скаже дядькові? Що йому відповісти на цього листа?

— ...Коли хто з акціонерів має запитання, я охоче на них відповім.

Глухо ляснули аркуші паперу. Старий Джоліон кинув на стіл звітну доповідь і стояв, крутячи між великим і вказівним пальцем свої окуляри в черепаховій оправі.

Сомс ледь помітно всміхнувся. Ну ж бо, не баріться зі своїми запитаннями! Він чудово знав, що за своїм методом (до речі, ідеальним) дядечко зразу ж скаже: "В такому разі пропоную звітну доповідь схвалити". Не можна давати їм опам'ятатися: акціонери страшенні тугодуми.

Підвівся високий сивобородий чоловік із кощавим невдоволеним обличчям.

— Гадаю, пане голово, я маю право запитати про зазначену в звіті суму п'ять тисяч фунтів "вдові й родині,— він роздратовано озирнувся довкола,— нашого покійного управителя", який так... гм... нерозважливо (повторюю, нерозважливо!) наклав на себе руки саме тоді, коли компанія вкрай потребувала його послуг. Ви зазначили, що угода, чинність якої він, на жаль, сам порушив, була укладена терміном на п'ять років, з яких минув лиш один. Тому я...

Старий Джоліон нетерпляче ворухнув рукою.

— Пане голово, я гадаю, що маю право... Тому я хочу довідатися, чи ця сума, яку правління сплачує або збирається сплатити... гм... родині покійного, є винагородою за послуги, які він зробив би компанії в тому разі, коли б не наклав на себе рук?

— Це винагорода за минулі послуги, що, як усім нам відомо, і вам у тому числі, були дуже для нас цінні.

— Тоді, сер, я мушу сказати, що, оскільки послуги ті минулі, то винагорода здається мені завеликою.

Акціонер сів.

Старий Джоліон почекав хвилину й сказав:

— Я пропоную звітну доповідь...

Акціонер знову підвівся:

— Дозвольте запитати, чи усвідомлюють члени правління, що не з власної кишені вони... скажу, не вагаючись, що якби їм довелося з власної кишені...

Тут устав інший акціонер, кругловидий, з упертим виразом — Сомс пригадав, що то шуряк покійного управителя. Він запально мовив:

— На мій погляд, сер, винагорода недостатня!

Тепер підвівся превелебний містер Бомз.

— Якщо мені дозволять висловити свою думку,— почав він,— то я скажу: нашому шановному голові слід узяти до уваги — і то дуже пильно — той факт, що покійний... е-е... сам укоротив собі віку. Я не маю сумніву, що він узяв цей факт до уваги, бо — я кажу це від свого імені й, гадаю, від імені всіх присутніх ("Атож, атож!") — він користується нашою глибокою довірою. Сподіваюся, ніхто з нас не буде глухий до голосу милосердя. Але я певен,— він суворо позирнув на шуряка покійного управителя,— що голова наш чи то письмовим застереженням, чи, навіть краще, зменшивши винагороду, висловить категоричний осуд тому вчинкові, внаслідок якого урвалося життя такої здібної й цінної людини вона покинула ту сферу, де її власні інтереси і, з вашого дозволу, наші інтереси нагально вимагали її присутності. Ми не повинні — ні, ми не можемо — заохочувати такого страховинного нехтування своїх обов'язків і перед людьми, і перед богом.

Превелебний джентльмен сів на місце. Тоді знову підвівся шуряк покійного управителя.

— Я наполягаю на своїх словах,— мовив він.— Винагорода недостатня.

Перший акціонер і собі подав голос:

— Я ставлю під сумнів законність цієї виплати. На мою думку, ця виплата незаконна. Між нами сидить юрист компанії, прошу дозволу запитати, яка його думка.

Очі всіх присутніх звернулися до Сомса. Нарешті непорозуміння таки виникло.

Він підвівся, щільно стиснувши губи; нерви його були напружені; нарешті йому пощастило відірвати погляд від тієї хмари, що нависала над ним.

— Питання це вельми неясне,— мовив він тихим тонким голосом.— Оскільки нема ніякої надії на те, що гроші будуть відшкодовані, то я не певен, чи є підстави вважати виплату цілком законною. В разі потреби можна звернутися до суду.

Управителів шуряк насупився й сказав з притиском:

— Ми цілком згодні з тим, що можна звернутися до суду. Прошу, скажіть, як звати джентльмена, що дав нам таку цінну довідку? Містер Сомс Форсайт? Он воно як!

Він підкреслено перевів погляд із Сомса на старого Джоліона.

Сомсові бліді щоки почервоніли, але він лишився гордовито незворушний. Старий Джоліон пильно глянув на управителевого шуряка.

— Якщо шуряк нашого покійного управителя більше не має чого додати, я пропоную звітну доповідь...

Але цієї миті встав один із тих п'яти мовчазних стриманих акціонерів, до яких Сомс відчував симпатію. Акціонер сказав:

— Я рішуче проти цієї пропозиції. Нам пропонують дати милостиню дружині й дітям чоловіка, що їх, як ви кажете, він утримував. Може, так воно й було; але мені до того байдуже. Я заперечую проти цього наміру з принципу. Час уже покласти край нашій сентиментальній філантропії. Вона занапащає країну. Я заперечую проти того, щоб мої гроші дісталися людям, яких я зовсім не знаю і які нічим їх не заробили. Я заперечую in toto [8]: це не ділове ставлення. Пропоную відкласти схвалення звіту, нехай правління перегляне його і скасує цей пункт.

Старий Джоліон вислухав статечного мовчазного акціонера стоячи. Промова його знайшла відгук у серцях усіх присутніх: в ній звучала пошана до статечних людей і відраза до великодушної добродійності, що почала вже зароджуватися в серцях наймудріших громадян.

Слова "це не ділове ставлення" вплинули навіть на членів правління; в глибині душі кожен із них відчував, що це щира правда. Але вони також знали, що голова має владну і вперту вдачу. Він також, мабуть, відчував, що це не ділове ставлення, однак був зв'язаний власною пропозицією. Чи відмовиться він від неї? Навряд.

Всі чекали з інтересом. Старий Джоліон підвів руку; окуляри в темній оправі, затиснуті між великим і вказівним пальцем, погрозливо гойднулися.

Він звернувся до статечного мовчазного акціонера:

— Знаючи, як самовіддано повівся наш покійний управитель під час вибуху на шахті, невже ви, сер, з усією твердістю заперечуєте проти виплати винагороди?

— Так.

Старий Джоліон поставив питання на голосування.

— Хто підтримує цю пропозицію?— спитав він, спокійно озирнувши присутніх.

І тієї миті Сомс, дивлячися на дядька, відчув, яка в старого величезна сила волі. Ніхто не ворухнувся. Дивлячись просто в вічі статечному мовчазному акціонерові, старий Джоліон сказав:

— Я пропоную: "Звіт правління за рік тисяча вісімсот вісімдесят шостий схвалити й затвердити". Ви підтримуєте? Хто "за"— прошу підніміть руки. Хто "проти"? Нікого.