Сага про Форсайтів - Сторінка 29

Прийнято. Наступне питання, джентльмени...

Сомс посміхнувся. Дядечко Джоліон таки вміє поставити на своєму!

Але зараз його увага знову зосередилася на Босіні. Дивно, чому цей молодик не сходить йому з думки навіть під час роботи;

Айріні їздила у Робін-Гіл... Ну, то й що? Правда, вона могла б сказати про свою поїздку; але ж вона ніколи йому нічого не розказує. Щодень вона стає дедалі мовчазніша й дразливіша. Хоч би вже швидше добудувати дім та оселитися там, далі від Лондона. Їй краще жити за містом; в неї занадто слабкі нерви. Знову почалися безглузді розмови про окрему кімнату!

Збори тим часом закінчилися. Превелебний містер Бомз перехопив Гемінгза під фотографією горезвісної шахти. Маленький містер Букер, сердито посміхаючись і настовбурчивши кошлаті брови, завівся на прощання із старим Скрабсоулом. Вони смертельно ненавиділи один одного. Ворожнеча між ними почалася через контракт на поставку смоли: маленький містер Букер випросив його в правління для свого племінника, випередивши старого Скрабсоула. Сомс довідався про це від Гемінгза, що полюбляв переказувати плітки, особливо про членів правління, окрім, звичайно, старого Джоліона, якого він боявся.

Сомс дочекався зручної нагоди. Коли останній акціонер вийшов за двері, він підступив до дядька, що саме надягав циліндр.

— Можна вас на хвилинку, дядечку Джоліоне?

Хтозна, чого Сомс сподівався, починаючи цю розмову.

Хоч усі Форсайти ставилися до старого Джоліона з побожною шанобою, налякані його філософськими нахилами, чи, може,— як напевно сказав би Гемінгз — його підборіддям, проте між племінником і дядьком завжди існував потаємний антагонізм. Він прозирав у тому, як вони сухо віталися, як стримано говорили один про одного, і виник, мабуть, іще тоді, коли старий Джоліон уперше відчув приховану затятість племінникової вдачі (він називав її впертістю) і в душі його зародився сумнів, чи зуміє він переважити племінника, якщо їм доведеться колись зіткнутися.

У багатьох відношеннях цілком протилежні, як два полюси, ці двоє Форсайтів володіли, кожен по-своєму — в більшій мірі аніж інші члени родини — тим вельми цінним умінням пильно й обачливо розгледіти суть справи, що його їхній великий клас вважає найвищим здобутком. Кожен із них при більш-менш сприятливій нагоді міг би зробити чудову кар'єру, з кожного вийшов би добрий фінансист, видатний промисловець, державний діяч, хоча старий Джоліон, охоплений філософським настроєм, курячи сигару або милуючись гарним краєвидом, був здатен якщо не зневажити свої життєві набутки, то принаймні поставити під сумнів їхню вартість, тим часом як для Сомса, котрий сигар ніколи не курив, такий настрій був зовсім чужий.

До того ж Джоліона гризла думка, що син Джеймса — того Джеймса, якого він завжди вважав недотепою,— прямує дорогою успіху, а його власний син!..

І велику роль у всьому цьому грали родинні пересуди, що їх, як усі Форсайти, не міг уникнути і старий Джоліон: до нього також дійшла та лиховісна, невиразна, але загрозлива чутка про Босіні, й вона тяжко вразила його самолюбство.

Цікаво відзначити: Джоліонів гнів спрямувався не на Айріні, а на Сомса. Старого нестерпно пекла думка, що Сомсова дружина причарувала нареченого Джун. Чому Сомс не стежить за нею пильніше? (Звинувачення вкрай несправедливе! Сомс і так стежив дуже пильно). Побачивши небезпеку, він, на відміну від Джеймса, не сховався від неї за нервозністю; навпаки, з властивою його ясному розумові безсторонністю він визнавав, що небезпека та цілком реальна: в Айріні була якась дивовижна чарівливість.

Виходячи з контори на Чіпсайд, де панували галас і метушня, Джоліон передчував, про що саме Сомс збирається завести мову.

Кілька хвилин вони йшли мовчки,— Сомс дріботів обережно, наче миша, старий Джоліон ступав важко, випроставши стан і спираючись на парасольку, що правила йому за ціпок.

Невдовзі вони звернули в порівняно тиху вуличку — старий прямував до Мургейт-стріт, де мало засідати правління ще однієї компанії.

Нарешті Сомс, не підводячи очей, почав:

— Я одержав листа від Босіні. Погляньте, що він пише; гадаю, вам варто з цим ознайомитись. Мені цей будинок обійшовся набагато дорожче, ніж я гадав, і я хотів би з'ясувати становище.

Старий Джоліон неохоче перебіг очима листа й зауважив:

— Тут досить ясно сказано.

— Він хоче діяти за власним розсудом,— відповів Сомс.

Старий Джоліон подивився на племінника. В душі його закипів довго стримуваний гнів і неприязнь до цього молодика, що нав'язує йому свої справи.

— Коли ти йому не довіряєш, то навіщо було домовлятися з ним?

Сомс позирнув на нього скоса.

— Про це вже пізно говорити,— відказав він.— Я боюся, що, діючи за власним розсудом, він затягне мене в якусь халепу; оце йому треба розтлумачити. Якби ви поговорили з ним: він прислухається до ваших слів.

— Ні,— відрубав старий Джоліон.— Я не хочу втручатися в цю справу!

Здавалося, що в словах дядька й племінника таїться потаємне, куди важливіше значення. І погляд, яким вони обмінялися, підтверджував, що вони це розуміють.

— Нехай буде так,— мовив Сомс.— Я хотів повідомити вас про це заради Джун, хотів попередити, що не потерплю ніяких дурниць.

— Яке мені до цього діло?— урвав його старий Джоліон.

— Ну, не знаю,— сказав Сомс і змовк, збентежений гострим дядьковим поглядом.— Не забудьте, що я вас попередив,— похмуро додав він, опанувавши себе.

— Попередив! Не розумію, на що ти натякаєш,— відповів старий Джоліон.— Чого ти морочиш мені голову? Я не хочу займатися твоїми справами. Влаштовуй їх, як сам знаєш!

— Гаразд,— сказав незворушно Сомс.— Влаштую!

— До побачення,— сказав старий Джоліон, і вони розійшлися.

Сомс повернув назад і, зайшовши в один славетний ресторан, замовив порцію копченої лососини й склянку шаблі: вдень він звичайно їв мало і, як правило, стоячи, бо вважав, що це корисно для його печінки,— печінка в нього була цілком здорова, але він вважав її причиною всіх своїх турбот.

Підкріпившись, Сомс попрямував до своєї контори. Ішов він поволі, похнюпившись, не звертаючи уваги на тисячі перехожих, що поспішали вулицями, а вони, в свою чергу, не звертали ніякої уваги на нього.

Вечірньою поштою Сомс послав Босіні таку відповідь:

"Форсайт, Бастард і Форсайт"

Повірені у справах.

Полтрі, Бранч-лейн, 2001,

17 травня 1887 року

Любий Босіні!

Одержав Вашого листа, і він надзвичайно мене здивував. Мені здавалось, що ви досі робили й тепер робите геть усе "за власним розсудом": наскільки я пригадую, жодне з тих побажань, які я, на жаль, зважувався висловити, не дістало Вашого схвалення. Надаючи Вам, відповідно до Вашого прохання, дозвіл чинити за власним розсудом, я хочу, щоб Ви усвідомили, що загальні витрати на будинок разом з опорядженням, включаючи Ваш гонорар (як то між нами домовлено), не повинні перевищувати дванадцяти тисяч фунтів(12 000 ф. с). Ця сума дає Вам досить широкі можливості і, як Ви знаєте, набагато перевищує ту, що я збирався витратити спочатку.

Завжди Ваш Сомс Форсайт"

Наступного дня він одержав коротку відповідь від Босіні:

"Філіп Бейнз Босіні

Архітектор.

Слоун-стріт, 309Д

18 травня

Любий Форсайте!

Коли Ви гадаєте, що в такій складній справі, як опорядження, я можу зв'язати себе якоюсь певною сумою, то, на жаль, Ви помиляєтесь. Я бачу, Вас обтяжує наша угода і я сам. Отож я вважаю за краще відмовитись.

Щиро Ваш Філіп Бейнз Босіні"

Сомс довго й болісно обмірковував свою відповідь і пізнього вечора, коли Айріні вже лягла спати, написав у їдальні такого листа:

"Монпельє-сквер, 62

19 травня 1 887 року

Любий Босіні!

Я гадаю, що й у Ваших і в моїх інтересах було б вельми небажано облишити справу в такому стані. Я зовсім не мав на увазі, що коли Ви перевищите зазначену в моєму листі суму на десять, двадцять чи навіть п'ятдесят фунтів, то це порушить нашу згоду. Отож прошу Вас подумати, перше ніж відмовитись. Ви можете чинити "за власним розсудом", дотримуючись умов, зазначених у нашому листуванні, і я сподіваюся, що Вам невдовзі пощастить довершити опорядження будинку, витрати на яке, певна річ, важко визначити з цілковитою точністю.

Завжди Ваш Сомс Форсайт"

Відповідь Босіні прийшла наступного дня:

"20 травня

Любий Форсайте!

Згода.

Ф. Босіні"

VI. СТАРИЙ ДЖОЛІОН В ЗООЛОГІЧНОМУ САДУ

Старий Джоліон швидко впорався з другими зборами —звичайним засіданням членів правління. Він поводився так деспотично, що по його відході інші члени, обурені зарозумілістю старого Форсайта, яку вони, мовляв, довго терпіти не збираються, уклали проти нього змову.

Старий Джоліон дістався на метро до станції Портленд-род, а звідти поїхав кебом до Зоологічного саду.

Він призначив там побачення, одне з тих побачень, які останнім часом відбувалися дедалі частіше й до яких його спонукали турбота про Джун і, як він висловлювався, "зміни в ній".

Вона стала відлюдна й щодень марніла; коли він звертався до неї, вона або зовсім не озивалася, або відповідала різко, або ж насилу стримувала сльози. Вона дуже змінилася, і все через цього Босіні. А йому, бач, нічого не хоче пояснити, жодного слова не скаже!

І він часто сидів, поринувши у важкі роздуми над непрочитаною газетою із згаслою сигарою в зубах. З трирічного віку Джун була йому вірним товаришем! І він так її любив!

Сили, що не зважали ані на родину, ані на клас, ані на звичай, загрожували його спокою; насувалися події, яких він не міг відвернути, і вони кидали тінь на його чоло. В ньому кипів гнів — він сам не знав проти кого,— гнів людини, що звикла все робити по-своєму.

Роздратований повільністю кеба, старий Джоліон нарешті таки дістався до входу в Зоологічний сад; завдяки своєму здоровому інстинкту він у всьому вмів знаходити втіху, отож, ідучи до місця зустрічі, старий Джоліон забув свою досаду.

Побачивши його з кам'яної тераси над ведмежим ровом, син і двоє онуків поспішили йому назустріч і повели до лев'ятника. Малюки вчепилися за діда обабіч, взяли його за руки, а Джоллі,— шибеник, як і його батько в дитинстві,— ніс дідову парасольку так, щоб перехожі чіплялися ногами за ручку.

Молодий Джоліон ішов позаду.

Йому втішно було бачити свого батька поряд із дітьми, але від цієї втіхи у нього наверталися на очі сльози. Дідусь гуляє з двома дітлахами — це наче ніяке не диво; проте коли молодий Джоліон дивився на старого з Джоллі й Голлі, йому здавалося, ніби він підгледів таємницю таємниць людського серця.