Справа про опіку - Сторінка 15

В Парижі навіть найчистішу доброчесність не пощадить найбрудніша обмова. Вельми прикро, що на тлі наших звичаїв вчинок маркіза вражає своїм благородством. Задля честі своєї країни я хотів би, щоб такі вчинки у Франції вважали буденними. Та уявлення в нас панують такі, що, порівняно з іншими, пан д’Еспар здається людиною, яку слід увінчати лаврами, а не погрожувати їй опікою. За всю свою тривалу судову практику я не бачив і не чув нічого, що зворушило б мене так, як зворушило почуте й побачене тут. Але ж цілком природно знайти найвищу доброчесність саме в людині, яка розуміє, до чого зобов’язує її шляхетне походження. Сподіваюся, що після моїх слів, ви пане маркіз, повірите в мою скромність і спокійно поставитеся до суду, якщо він буде.

– От і чудово! – вигукнула пані Жанрено. – Оце суддя так суддя! Знаєте, шановний, я б і поцілувала вас, якби не була такою почварою. Ви говорите як по писаному.

Маркіз простяг Попіно руку, і Попіно щиро її потис, кинувши на цього славного у приватному житті чоловіка погляд, сповнений глибокого розуміння, а маркіз відповів йому ласкавою усмішкою. Ці двоє людей, таких порядних, таких великодушних, один – буржуа бездоганної поведінки, другий – дворянин, сповнений високих почуттів, зблизилися один з одним тихо, без струсу, без вибуху почуттів, як зливаються два світлі промені. Добрий геній цілого кварталу почув себе гідним потиснути руку цьому двічі шляхетному чоловікові, а маркізові серце підказало, що рука цього судді з тих, які ніколи не стомлюються творити добрі діла.

– Пане маркіз, – сказав Попіно, відкланюючись, – я радий сказати вам, що вже після ваших перших слів я визнав за непотрібне вести протокол допиту. – Наблизившись до маркіза, він відійшов з ним до вікна і сказав йому: – Вам час повернутися до колишнього життя. Мені здається, в цьому ділі маркіза перебуває під чиїмось впливом, і вам негайно треба почати боротьбу з тією людиною.

Уже вийшовши на подвір’я, а потім і на вулиці, Попіно кілька разів озирнувся, розчулений згадкою про недавню розмову. Такі спогади ніколи не стираються з пам’яті й оживають там щоразу, коли душа потребує розради.

"Це помешкання дуже мені до вподоби, – міркував слідчий, повертаючись додому. – Якщо пан д’Еспар звідси виїде, я найму його…"

Назавтра, близько десятої ранку, Попіно, який напередодні виклав свої висновки в письмовій формі, попрямував до Палацу правосуддя, збираючись здійснити суд швидкий і справедливий. Коли він увійшов до гардеробної, щоб одягти мантію, служитель повідомив йому, що голова суду чекає його у себе в кабінеті. Попіно зразу ж пішов туди.

– Добридень, любий Попіно, – сказав голова суду й відвів його до вікна.

– Ви мене кликали, пане голова? Ідеться про щось серйозне?

– Дрібниці, – відповів голова. – Вчора я мав честь обідати в одному товаристві з міністром юстиції, і він поговорив зі мною сам на сам. До нього дійшли чутки, що ви пили чай у маркізи д’Еспар, чию справу вам доручено розслідувати. Він дав мені зрозуміти, що краще б вам не брати участі в цьому процесі.

– Запевняю вас, пане голова, що я пішов від маркізи саме в ту мить, коли подали чай, до того ж моє сумління…

– Так, так, – урвав його голова, – весь суд, обидві його палати, весь Палац правосуддя – усі ми знаємо вас. Я не стану повторювати, що я сказав про вас його ясновельможності, але ж ви знаєте: дружина цезаря повинна бути поза підозрою. Тому ми й не порушуємо через цю дрібничку питання про судову дисципліну, а хочемо владнати все по-сімейному. Щиро кажучи, це стосується більше суду, ніж вас.

– Але якби ви знали, пане голова, в чім суть цієї справи, – сказав слідчий, намагаючись дістати свою доповідь із кишені.

– Я глибоко переконаний, що ви підійшли до справи з цілковитою неупередженістю. Доводилось і мені, коли я був у провінції простим суддею, випити не одну чашку чаю з людьми, яких мені належало судити, але що вдієш, коли сам міністр юстиції звернув на це увагу, можуть початися балачки, а суд повинен убезпечити себе від пліток. Будь-яке зіткнення з громадською думкою таїть у собі небезпеку для суддівського стану, адже ми воюємо нерівною зброєю! Газетярі можуть вигадувати й писати все, що їм заманеться, а наша гідність не дозволяє нам відповідати навіть на очевидні наклепи. Втім, я уже про все домовився з вашим головою і замість вас призначать Камюзо. Все влаштується по-сімейному. Так от, подайте прохання про самовідвід. Я прошу вас про це як про особисту послугу. Натомість вас нагородять орденом Почесного легіону, який ви давно заслужили. Обіцяю вам.

Тут увійшов, догідливо вклонившись голові та Попіно, пан Камюзо, слідчий, недавно переведений у Париж із провінції. Побачивши його, Попіно не зміг утриматися від іронічної посмішки. Цей блідий, русявий молодик, сповнений таємного шанолюбства, вочевидь, був здатний, на догоду можновладцям, повісити і винного, і невинного, наслідуючи скоріше приклад Лобардемона, ніж Моле. Уклонившись їм обом, Попіно вийшов. Він визнав нижчим за свою гідність спростовувати брехливе звинувачення, висунуте проти нього.

Париж, лютий 1836 р.