Воно - Сторінка 153

З нього було досить, справи так не робляться на Західному Бродвеї.

Генрі несамовито згріб жменю каміння. Невдахам на щастя, більшість із них виявились дрібною галькою. Він кинув один великий уламок у Беверлі та подряпав їй руку. Вона зойкнула.

Бен із криком кинувся на Генрі Баверза, який вчасно озирнувся, аби його помітити, але не досить швидко, аби увернутися. Бен збив його з ніг, бо важив фунтів сто п'ятдесят, якщо не всі сто шістдесят, тож результат сутички був наперед відомий. Генрі не просто розтягнувся на землі, а відлетів убік, приземлився на спину й покотився. А Бен уже знову мчав на нього, не помічаючи пекучого болю у вусі, коли Ригайло Хаґґінс поцілив у нього брилою розміром із м'яч для гольфу.

Генрі намагався стати навколішки, проте Бен добіг до нього та з усією силою копнув ногою у кросівку в ліве стегно. Генрі важко перекотився на спину й підвів на Бена палаючі очі.

— Не можна кидатись камінням у дівчаток! — закричав Бен. Він не пам'ятав, щоб колись у житті відчував такий гнів. — Не можна…

І раптом Бен помітив, як Генрі креснув сірником, і в його руці спалахнув вогонь. Баверз підніс сірник до товстого ґноту "М-80", а потім кинув вибухівку Бенові в обличчя. Не усвідомлюючи власних дій, Бен відбив її долонею, змахнувши рукою так, ніби цілився ракеткою у волан. "М-80" полетіла вниз. Генрі побачив, як до нього наближається снаряд, вибалушив очі та з криком відкотився вбік. За долю секунди петарда вибухнула, опаливши та порвавши на Генрі сорочку.

Тієї ж миті Бена вдарив Лось Седлер, і Генском упав на коліна. Бен прикусив язика, з рота полилася кров. Він ошелешено кліпнув очима. Лось кинувся вперед, але не встиг дістатися того місця, де завалився Бен, як позаду нього опинився Білл і засипав здорованя градом камінців. Лось заволав та повернувся до Денбро.

— Ти напав зі спини, жовторотий! — скрикнув він. — Це, бля, не по правилах!

Він уже наготувався відбити атаку, коли до Білла приєднався Річі й почав його обстрілювати. Аргументи Лося щодо жовторотості не справили жодного враження на Річі, бо він на власні очі бачив, як п'ятеро великих хлопців гналися за переляканим Майком, тож йому було вкрай важко прирівняти їх до Короля Артура та Лицарів Круглого столу. Один із камінців Річі розпоров Лосю шкіру над лівою бровою, і той завив.

Едді та Стен Юріс приєдналися до Білла й Річі. Беверлі підбігла до них. Із рани на її руці струменіла, кров, проте в очах горів вогонь. Полетіло каміння. Ригайло Хаґґінс закричав, коли один зі снарядів улучив йому в лікоть. Він незграбно закрутився на місці, потираючи забите місце. Генрі підвівся на ноги. Сорочка на спині висіла дрантям, проте шкіра якимось дивом уціліла. Але перш ніж Баверз устиг повернутися обличчям до Невдах, Бен Генском запустив камінець йому в потилицю, і він знову повалився на коліна.

Того дня Віктор Кріс завдав найбільшої шкоди Невдахам: частково тому, що він був вправним пітчером із сильною подачею, але в основному (як би це парадоксально не звучало) тому, що не отримував жодної насолоди від цієї сутички. Йому все менше хотілося брати в ній участь. У такій бійці можна отримати серйозні поранення: розтрощити голову якомусь малюку чи повибивати всі зуби, або навіть око. Але, оскільки він там уже опинився, то збирався битися до останнього.

Завдяки цьому внутрішньому спокою в нього знайшлися зайві півхвилини, щоби набрати жменю ваговитих снарядів. Поки Невдахи перегруповувалися у нову артилерійську шеренгу, він кинув один в Едді та попав у підборіддя. Каспбрак упав і заплакав, із рани потекла кров. Бен повернувся до нього, але Едді вже ставав на ноги. Його бліду шкіру заливала яскраво-червона кров, очі звузилися.

Віктор метнув камінь у Річі, і снаряд із глухим стуком влучив йому в груди. Річі кинув камінь у відповідь, але Вік легко увернувся й поцілив у Денбро. Білл відкинув голову назад, але не встиг: камінь розкроїв йому щоку.

Білл повернувся до Віктора. Їхні погляди зустрілися, і Вік побачив щось таке в очах того малого заїки, що налякало його до всирачки. Неймовірно, але з його губ мало не вирвалася фраза: "Я не хотів"… проте такі речі не можна казати жовторотій малечі. Якщо не хочеш, щоб друзяки глузували з тебе до кінця життя.

Білл рушив на Віка, а Вік — на Білла. Одночасно, ніби підкорившись якійсь невимовленій команді, вони стали кидати одне в одного каміння, продовжуючи наступ. Бій навколо припинився, бо всі дивилися на них, навіть Генрі повернув голову до дуелянтів.

Віктор підстрибував й ухилявся, але Білл навіть бровою не повів. Каміння било його в груди, плечі, живіт. Один снаряд чиркнув біля самого вуха, а Біллові й діла не було — він продовжував жбурляти один камінь за іншим, із убивчою силою посилаючи їх у Віка. Третій удар прийшовся Вікові в коліно. Щось хруснуло, і Віктор приглушено застогнав. У нього закінчилися снаряди, а у Білла лишався ще один камінець. Камінь був білим та гладеньким, із прожилками кварцу, а розміром та формою нагадував качаче яйце. Вікторові Крісу він здавався напрочуд важким і твердим. Білл стояв за п'ять футів від нього.

— 3-забирайтеся з-з-звідси, за-зараз же, — сказав він, — інакше я ро-розколю тобі г-голову, як г-горіх. Я н-не ж-жартую.

Віктор зазирнув йому в очі та зрозумів, що Білл дійсно був налаштований серйозно. Не промовивши ні слова, він повернувся до Денбро спиною та пішов у тому ж напрямку, в якому зник Пітер Гордон.

Ригайло та Лось Седлер невпевнено озиралися. Червона цівка збігала з кутика рота Лося, а обличчя Ригайла заливала кров із рваної рани на чолі.

Генрі ворушив губами, але не міг вичавити з себе ані звуку. Білл повернувся до Генрі.

— За-за-забирайся, — сказав він.

— А якщо не заберуся?

Генрі хотів говорити впевнено, навіть нахабно, але в його очах Білл прочитав зовсім інші емоції. Баверз був наляканий. Він піде. Білл мав би відчувати радість від перемоги, але натомість був просто виснажений.

— Я-якщо не за-заберешся, — відповів він, — м-ми т-тобі задамо га-гарячих. Гадаю, ш-шестеро д-дітлахів зможуть п-покласти тебе на л-л-лікарняне ліжко.

— Семеро, — сказав Майк Хенлон і приєднався до зграї. У кожній руці він тримав по камінцю розміром із софтбольний м'яч. — Тільки спробуй, Баверзе. Я залюбки з тобою поквитаюся.

— Ах ти йобаний НІҐҐЕР! — вимовив Генрі. Його голос уривався й тремтів від сліз. Цей голос вибив рештки завзяття з Ригайла та Лося. Вони позадкували, з млявих рук повипадали останні камінці. Ригайло роззирнувся довкола, ніби не тямлячи, де знаходиться.

— Забирайтеся з нашого місця, — сказала Беверлі.

— Заткайся, пизда, — кинув Генрі. — Ти…

У нього полетіли одразу чотири снаряди, і всі влучили в ціль. Він скрикнув і почав дертися нагору поміж чахлих бур'янів. Дрантя, що лишилося замість сорочки, тріпотіло та цвьохкало його по спині. Генрі перевів погляд із серйозних, дорослих облич дітлахів на Ригайла та Лося. Від них було годі чекати підмоги. Лось знітився та відвернувся.

Генрі піднявся на ноги, схлипуючи та шморгаючи розбитим носом.

— Я вас усіх повбиваю, — сказав він, аж раптом зірвався з місця та побіг до стежки. За мить його й слід простиг.

— Д-давайте, — промовив Білл і подивився на Ригайла, — за-забирайтеся. І б-більше не п-приходьте сю-сюди. Тепер П-п-пустовище наше.

— Ти пожалкуєш, що перейшов дорогу Генрі, малий, — сказав Ригайло. — Ходімо, Лось.

І вони пішли геть, похнюпивши голови та не озираючись.

Семеро дітлахів стали півколом. Усі вони отримали бойові поранення. Апокаліптичне кам'яне побоїще тривало не більше чотирьох хвилин, але Білл почувався так, наче без перепочинку пройшов усю Другу світову війну, змагаючись на обох фронтах.

Тишу урвав Едді Каспбрак. Він сипів, намагаючись вдихнути повітря. Бен рушив до нього, проте три бісквіти "Твінкіз" і чотири шоколадні тістечка "Дінг-Донг", які він з'їв по дорозі до Пустовища, почали перекочуватись у шлунку та проситися назовні. Він промчав повз Едді в кущі, де й виблював їх, намагаючись зробити свою справу якомога тихіше.

До Едді підійшли Річі та Бев. Беверлі обійняла хлопчика за тонку талію, поки Річі діставав із його кишені інгалятор.

— Тримай, Едді, — сказав він.

Едді зробив рвучкий надсадний вдих.

— Дякую, — нарешті спромігся вимовити він.

Із кущів вийшов Бен, червоніючи та утираючи рота. Беверлі підійшла до нього та взяла його за обидві руки.

— Дякую, що заступився за мене, — сказала вона.

Бен кивнув і подивився на свої брудні кросівки.

— Нема за що, мала, — відповів він.

Один за одним Невдахи обернулися до темношкірого хлопчика Майка. Вони вивчали його уважно, насторожено. Майкові була знайома ця цікавість, на нього так дивилися все життя. Він чесно поглянув їм у вічі.

Денбро перевів погляд із Майка на Річі. Річі зустрівся поглядом із Біллом. І Великий Білл майже почув тихе клацання, коли останнє коліщатко стало на своє місце в механізмі невідомого йому призначення. Спина вкрилася гусячою шкірою. "Тепер ми всі в зборі", — подумав він, і ця здогадка була такою потужною, такою правильною, що Біллові на секунду здалося, ніби він вимовив її вголос. Проте не було потреби її висловлювати, бо по очах своїх друзів він зрозумів, що вони відчули те саме: і Річі, і Бен, і Едді, і Беверлі, і Стен.

"Тепер ми всі в зборі, — знову подумалося йому. — Тож поможи нам, Боже. Протистояння починається. Господи, поможи нам".

— Як тебе звати, малий? — спитала Беверлі.

— Майк Хенлон.

— Хочеш підірвати парочку петард? — запитав Стен, і Майк широко посміхнувся у відповідь.

Розділ 14

Альбом

1

Виявляється, Білл не один такий — вони всі несуть випивку.

Білл має бурбон, Беверлі — горілку та пачку апельсинового соку, Річі — пак пива на шість бляшанок, Бен Генском — пляшку "Дикої індички",[639] а Майк тримає ще один пак пива в маленькому холодильнику, що стоїть у підсобці.

Едді Каспбрак приходить останнім, тримаючи в руках маленький коричневий пакет.

— Що там у тебе, Едді? — питає Річі. — "За-Рекс" чи "Кул-Ейд"?[640]

Едді знічено посміхається й дістає дві пляшки: джину та сливового соку.

Друзі мовчать, наче громом уражені, а потім Річі тихо каже:

— Викличте хтось людей у білих халатах. Едді Каспбраку нарешті зірвало дах.

— До речі, джин зі сливовим соком дуже корисний, — виправдовується Едді.