Втрачені ілюзії - Сторінка 53

Навпроти них, у такій самій ложі, сиділи Матіфа та його приятель Камюзо, торговець шовком, покровитель Коралі; з Камюзо був його тесть, маленький стариган. Ці троє буржуа протирали скельця своїх лорнетів і неспокійно позирали на партер, занадто жвавий. У ложах була звична для прем’єр публіка: журналісти з коханками, утриманки із своїми полюбовниками, кілька завсідників-театралів, ласих на перші вистави, дехто з великосвітських осіб, охочих до таких переживань. У першій ложі сидів з родиною начальник управління фінансів, що влаштував дю Брюеля на платню по своєму відомству — справжня синекура для водевіліста. Люсьєн, починаючи з обіду, не переставав дивуватись. Життя літератора протягом двох місяців, таке для нього вбоге й нужденне, таке жахливе в кімнаті Лусто, таке принижене й заразом зухвале в Дерев’яних галереях, тут постало перед ним незвичайною розкішшю і в новому світлі. Ця мішанина високого й ницого, угод із совістю, благородних поривів і підлоти, зради і втіхи, величі й рабства — приголомшили його, як приголомшує вразливу людину небачене видовище.

— Як ви гадаєте, п’єса дю Брюеля даватиме вам збір? — спитав Фіно директора.

— Ця п’єса — комедія, побудована на інтризі. Дю Брюель змагається з Бомарше. Але публіка з бульварів не любить такого жанру, вона прагне гострих відчуттів. Дотепністю тут не цікавляться. Сьогодні все залежатиме від Флоріни й Коралі. Двоє вродливих і граційних дівчат у коротеньких спідничках станцюють іспанський танець — це напевне розворушить публіку. Сьогоднішній спектакль — ставка на карту. Якщо газета забезпечить п’єсі успіх дотепними статтями, я можу заробити па пій сто тисяч.

— Ні, я вже бачу, великого успіху не буде! — сказав Фіно.

— Три сусідні театри снують проти мене каверзи, вони посадили клакерів, і ті свистітимуть пеодмінно. Але я вжив заходів, щоб зірвати їхню змову. Я заплатив клакерам противників, і вони не стануть пнутися зі шкури. Крім того, два купці, щоб забезпечити тріумф Флоріни й Коралі, купили по сто квитків кожен, пороздавали їх знайомим, і ті готові виштовхати свистунів геть. Клака, двічі оплачена, дасть себе виштовхати, а така розправа завжди добре впливав на публіку.

— Двісті квитківі Таж це просто неоціненні люди! — скрикнув Фіно.

— О, якби мені ще двох гарненьких актрис, як Флорі— на й Коралі, та ще з такими багатими покровителями, я б викрутився.

Все, що Люсьєн почув за ці дві години, зводилося до грошей. У театрі, як і в книгарні, і в редакції газети, про справжнє мистецтво і справжню славу не було й згадки. Удари преса для карбування монет обрушились на його голову й серце, вкидаючи його в трепет. Поки оркестр виконував увертюру, Люсьєн мимоволі протиставляв оплески та свист розбурханого партеру картинам тихої і чистої поезії, які втішали його в друкарні Давіда, коли обидва вони марили про дивовижі мистецтва, про благородні тріумфи генія та білокрилу славу. Поет згадав вечори, проведені в гуртку д’Артеза, і сльози набігли йому на очі.

— Що з вами? — спитав його Етьєн Лусто.

— Я бачу поезію у багнюці,— відповів він.

— Е, друже, то ви досі в полоні мрій!

— Та невже ж треба плазувати й терпіти всіх цих жирних Матіфа і Камюзо? Невже актриси мають стелитись перед журналістами, а ми — перед видавцями?..

— Голубе мій, — сказав йому на вухо Етьєн, показуючи на Фіно, — гляньте на отого вайлуватого хлопця, у нього ні розуму, ні хисту, але він зажерливий і хоче будь-що забагатіти. Він дуже меткий у справах. У крамничці Доріа він злупив з мене сорок відсотків і з таким виглядом, ніби зробив мені послугу! І цей пройда зберігає листи, в яких майбутні генії запобігають перед ним заради сотні франків!

Огида стиснула Люсьєнові серце; він згадав підпис під малюнком, що валявся на зеленому сукні в редакції: "Фіно, дай мені сто франків!"

— Краще вмерти! — сказав він.

— Краще жити, — відповів Етьєн.

Завіса піднялась, і директор пішов за лаштунки дати ■якесь розпорядження.

— Друже,— сказав тоді Фіно Етьєнові.— Ми з Доріа вже домовились, і я одержу третину паїв у його тижне— зику. Я плачу за це тридцять тисяч готівкою за умови, що буду головним редактором і директором. Справа блискуча: Блонде сказав, що готуються обмежувальні закони для преси, збережуться лише ті газети, що тепер існують. Через півроку той,4 хто захоче видавати нову газету, потребуватиме мільйон. Тому я ризикнув, хоч у мене тільки десять тисяч франків. Слухай далі. Якщо ти влаштуєш так, щоб половину моєї частки, тобто одну шосту, Матіфа купив за тридцять тисяч, я зроблю тебе головним редактором у своїй газетці з оплатою двісті п’ятдесят франків місячно. Ти будеш підставною особою. Фактично я залишуся шефом редакції. Я збережу всі права, вдаючи, ніби стою осторонь. На оплату статей я даватиму тобі по сто су ва шпальту, отже, ти зможеш вигадати п’ятнадцять франків на день, замовляючи статті по три франки за шпальту і використовуючи безплатних співробітників. От тобі ще чотириста п’ятдесят франків на місяць. За тобою лишається право топити своїх ворогів і підтримувати друзів, якщо це не йтиме всупереч моїй політиці. Але я хочу бути хазяїном становища, захищати людей чи нападати па них, як мені заманеться. Можливо, я стану прихильником уряду або махровим роялістом, я ще не вирішив. Але я хочу потай зберегти добрі взаємини з лібералами. Я з тобою говорю щиро, ти славний хлопець. Можливо, я передам тобі звіти про засідання Палати. Коротше, доручи Флоріні втрутитися в цю справу, хай вона натисне на свого москательника, бо через два дні я мушу або відмовитись, або внести гроші. Другу третину теж за тридцять тисяч франків Доріа продав своєму друкареві й постачальникові паперу. А свою третину він має задарма та ще й наживе десять тисяч франків, бо сам заплатив за все лише п’ятдесят тисяч. Але через рік тижневик можна буде продати двору за двісті тисяч, якщо у двора стане здорового глузду скупляти газети, як про те ходять чутки.

— Тобі щастить! — вигукнув Лусто.

— Якби на твою долю випало стільки поневірянь, як на мою, ти не сказав би цього. І мене, бач, досі переслідує одне лихо, непоправне в наш час: я син капелюшника, який і тепер торгує своїми виробами на вулиці Дю— кок. Висунути мене може тільки революція, а що немає соціального перевороту, то мені треба стати мільйонером. Із цих двох можливостей революція, мабуть, імовірніша. От якби я носив прізвище твого друга, я був би на коні. Тс-с! Іде директор! Ну, бувай, — сказав Фіно, підводя— чпсь. — Я їду в Оперу, можливо, завтра в мене буде дуель, бо я надрукую за підписом Ф. убивчу статтю про двох танцівниць, у яких покровителі генерали. Я розгромлю Оперу, розгромлю нещадно.

— Справді? — сказав директор.

— Кожен намагається обшахрувати мене, — відповів Фіно. — Той відмовляє в ложі, той скупиться взяти півсотні абонементів. Я поставив Опері ультиматум: хай вони передплатять сто примірників моєї газети і дадуть мені чотири ложі на місяць. Якщо в&ни згодяться, моя газета матиме тисячу передплатників, із них двісті фіктивних. Я знаю, як роздобути ще двісті таких передплатників, і на січень у нас їх буде 8агалом тисяча двісті.

— Ви нас розорите, — сказав директор.

— Вам нема чого нарікати, ви передплачуєте усього десять примірників. І до того ж я влаштував вам дві доброзичливі статті в "Конститюсьйонель".

— О, я не нарікаю! — вигукнув директор.

— До завтрашнього вечора, Лусто! — сказав Фіно. — Ти даси мені відповідь у Французькому театрі; там завтра прем’єра, а що в мене нема часу написати статтю, то візьми в редакції мою ложу. Я віддаю . перевагу тобі. Ти трудився для мене, і я тобі вдячний. Фелісьєн Верну пропонує редагувати газету безплатно протягом року і дає мені двадцять тисяч франків за третину паїв. Але я хочу бути повним хазяїном. До побачення.

— Недарма його звуть Фіно — сказав Люсьєн.

— О-о! Цей шибеник вийде в люди! — відповів Етьен, зовсім не турбуючись, що Фіно, який саме зачиняв за собою двері ложі, може його почути.

— Отой? — сказав директор. — Він буде мільйонером, він завоює загальну пошану, а може, придбає і друзів...

— О боже, який вертеп! — сказав Люсьєн. — І ви вплутаєте в таке діло чарівну дівчину? — спитав він, показуючи на Флоріну, що кидала на них зі сцени ніжні погляди.

— І вона все зробить. Ви не знаєте, якими відданими й лукавими можуть бути ці милі створіння, — відповів Лусто.

— Вони спокутують усі свої хиби, змивають усі свої гріхи безмежним коханням, коли їм випаде закохатись, —

1 Фіно (Finot) звучить як finaud — хитрун (фр.).

сказав директор. — Любов актриси тим прекрасніша, що становить різку протилежність з усім її оточенням.

— Це однаково, що знайти у багні діамант, гідний прикрасити найрозкішнішу корону, — додав Лусто.

— Одначе, — сказав директор, — Коралі сьогодні неуважна. Ваш друг, сам того не відаючи, причарував бідолашку, і вона провалить п’єсу: вона спізнюється подавати репліки, ось уже двічі вона не чула суфлера. Добродію, прошу вас, пересядьте в куток, — сказав він Люсьснові. — Якщо Коралі закохалась, я скажу їй, що ви поїхали.

— Е, пі! — скрикнув Лусто. — Скажіть їй, що мій приятель вечеряє з нами, що вона робитиме з ним, що захоче, і вона зіграє роль, як мадмуазель Марс.

Директор вийшов.

— Друже, — сказав Люсьєн Етьєнові. — Як вам не сором видурювати через Флоріну в цього москателышка тридцять тисяч франків за половину паю Фіно! Він же увесь обійшовся йому в цю суму!

Лусто не дав Люсьєнові закінчити свій обурений монолог.

— Та з яких ви країв, хлопче? Адже москательник не людина, а вогнетривка шафа, дарована нам коханням.

— А ваша совість?

— Совість, друже, це палиця, якою всякий охочий бити свого ближнього, а не самого себе. Скажіть, якого дідька вам ще треба? Випадок за один день зробив для вас чудо, якого я домагаюся цілих два роки, а ви вдарилися в міркування про те, гідними чи негідними засобами ми користуємося. Навіщо? Мені видалося, що ви хлопець розумний, що ви здатні мислити незалежно, а це вкрай необхідно в наш час для людей розумової праці, які прокладають собі шлях, — а ви впадаєте в святенництво і копирсаєтесь у гризотах, мов та черниця, що бичує себе за з’їдене всмак яйце. Якщо Флоріна умовить Матіфа, я стану головним редактором, одержуватиму певних двісті п’ятдесят франків на місяць, я візьму на себе великі театри, передам Верну театри водевілів, а ви успадкуєте театри на Великих бульварах.