Золоте теля - Сторінка 16

До побачення.

На вулиці молочні брати знову побачили діалектичних станковистів. Всі четверо, з сумними й млосними, як у циганів, обличчями, стояли на роздоріжжі. Поруч з ними стирчали мольберти, поставлені як гвинтівки, у піраміду.

— Що, служиві, кепсько? — запитав Остап. — Проґавили Плотського-Поцілуєва?

— Проґавили, — простогнали художники. — Вислизнув із рук.

— Феофан перехопив? — запитав Остап, виявляючи неабияку обізнаність з об'єктом розмови.

— Вже пише, халтурник, — відповів заступник Генріха Наварського. — Вівсом. На стару манеру, каже, переходжу. Скаржиться, лабазник, на кризу жанру.

— А де ательє цього діляги? — поцікавився Остап. — Хочеться кинути оком.

Художники, в яких було чимало вільного часу, охоче повели Остапа і Балаганова до Феофана Мухіна. Феофан працював у себе в садку, на повітрі. Перед ним на табуретці сидів товариш Плотський, чоловік, як видно, полохливий, боязкий. Він, затамувавши подих, дивився на художника, який, як сіяч, з кредитки у три червінці, хапав жменями із козуба овес і розкидав його по полотну. Мухін хмурився. Йому заважали горобці. Вони нахабно підлітали до картини і викльовували з неї окремі деталі.

— Скільки ви одержите за цю картину? — соромливо запитав Плотський.

Феофан припинив сівбу, критично глянув на свій твір і мрійно відповів:

— Що ж! Карбованців двісті п'ятдесят музей за неї дасть.

— Дорога ціна.

— А овес тепер почім? — наче проспівав Мухін. — Не докупишся. Дорогий тепер овес!

— Ну, як яровий клин? — запитав Остап, просовуючи у садочок крізь тин голову. — Посівна кампанія, бачу, проходить добре. На сто процентів! Але все це ніщо проти того, що я бачив у Москві. Там якийсь художник зробив картину з волосся. Велику картину з багатьма фігурами, і, зважте, ідеологічно витриману, хоч художник і користався волоссям безпартійних — був такий гріх. Але з погляду ідеології, картина, повторюю, була витримана. Звалась вона "Дід Пахом і трактор на ночівлі". Це була така норовиста картина, що не знали, що з нею робити. Іноді волосся на ній ставало дибом. А якогось погожого дня вона зовсім посивіла і від діда Пахома і трактора не лишилося й сліду. Та художник встиг урвати півтори тисячі за вигадку. Отож ви не дуже тіште себе мріями, товаришу Мухін. Раптом овес проросте, ваші картини заколосяться, і вам уже більше ніколи не доведеться знімати врожай.

Діалектичні станковисти співчутливо засміялися. Але Феофан не засмутився.

— Це звучить як парадокс, — зауважив він, знову починаючи посівні маніпуляції.

— Гаразд, — сказав Остап на прощання, — сійте розумне, добре, вічне, а там побачимо. Бувайте здорові і ви, служиві. Киньте свої олійні фарби. Переходьте на мозаїку з гайок, милиць і гвинтів. Портрет з гайок! Це ж ідея!

Цілий день антилопівці фарбували свою машину… Надвечір її вже не можна було впізнати. Вона виблискувала всіма півтонами яєчного жовтка.

На світанку наступного дня відновлена "Антилопа" залишила гостинний сарай і взяла курс на південь.

— Шкода, не довелося попрощатися з господарем. Але він так солодко спав, що не хотілося його будити. Можливо, йому зараз нарешті приснився сон, якого він так довго чекав: митрополит Двулогій благословляє чинів міністерства народної освіти в день трьохсотріччя дому Романових.

І тієї ж хвилини позаду, з рубленої хатини, почувся знайомий уже Остапові плач і рев.

— Все той же сон! — волав старий Хворобйов. — Боже, боже!

— Я помилився, — зауважив Остап. — йому, мабуть, приснився не митрополит Двулогій, а поширений пленум літературної групи "Кузня і садиба". А втім, хай йому грець! Справи кличуть нас до Чорноморська!

Розділ IX

ЗНОВУ КРИЗА ЖАНРУ

Чим тільки не займаються люди!

Паралельно з великим світом, в якому живуть великі люди і великі речі, існує світ маленький, з людьми дрібненькими і з дрібними речами. У великому світі винайдено дизель-мотор, написано "Мертві душі", збудовано Дніпровську гідростанцію і здійснено переліт навколо земної кулі. Маленький світ винайшов пищавку, яка закликає "Іди — Іди", тут написано пісеньку "Кирпичики" і найдено штани фасону "повпред". У великому світі, людей рухає прагнення зробити щось добре для людства. Маленький світ далекий від таких високих матерій. його мешканці мають одне прагнення — як-небудь прожити, не відчуваючи голоду.

Маленькі, дрібні люди тягнуться за великими. Вони розуміють, що мусять бути співзвучні добі і тільки тоді їхній товарець матиме попит. За радянських часів, коли у великому світі було створено ідеологічні твердині, у маленькому світі помічається пожвавлення. Під усі дрібні винаходи мурашиного світу почали підводити гранітну базу "комуністичної" ідеології. На пищавках "Іди—Іди" малюють Чемберлена, дуже схожого на того, що друкують в "Известиях". У популярній пісні розумний слюсар, щоб домогтися любові комсомолки, у три рефрени виконує і навіть перевиконує промфінплан. І поки у великому світі точиться пристрасна дискусія про оформлення нового побуту, у маленькому світі вже все готово: є галстук "Мрія ударника", толстовка-гладковка, гіпсова статуетка "Колгоспниця на купанні" і дамські коркові підпахівники "Любов бджіл трудових".

У галузі ребусів, шарад, шарадоїдів, логогрифів і картинок. "загадок" з'явились нові віяння. На все пішла нова мода. Секретарі газетних і журнальних відділів "На дозвіллі" або "Помізкуй" вирішили не брати товар без ідеології. І поки велика країна гомоніла, поки будувалися тракторні заводи і створювалися грандіозні фабрики зерна, дідусь Синицький, ребусник за професією, сидів у своїй кімнаті і, втупившись скляними очима в пустелю, вимучував шараду на модне слово "індустріалізація".

Синицький мав вигляд гнома. Таких гномів часто малювали на вивісках магазинів, які торгують парасольками. Гноми на вивісках стоять у червоних ковпаках і по-дружньому підморгують перехожим, ніби запрошуючи їх якомога швидше купити шовкову парасольку чи палицю з срібним набалдашником у вигляді собачої голови. Довга, жовтувата борода Синицького спускалася під стіл, аж до кошика для паперів.

— Індустріалізація, — тужно шепотів він, ворушачи блідими, як сирі котлети, старечими губами.

І він досвідченим оком розподілив це слово на шарадні частини.

— Індус. Трі. Алі. За.

Все було чудово. Синицький уже уявляв собі розкішну шараду, значну за змістом, легку в читанні й важку для відгадування. Сумнів викликала остання частка — "ція".

— Що це за така "ція"? — напружував мозок старий. — От як би "акція"! Тоді б вийшло пречудове індустріалізакція".

Промучившись півгодини і не вигадавши, як бути з капризним закінченням, Синицький вирішив, що кінець прийде сам по собі і приступив до роботи. Він почав писати свою поему на видертому з бухгалтерської книги аркушику з написом "дебет".

Крізь білі скляні двері балкона видно було акації в цвіту, латані дахи будинків і густу синю смугу морського обрію. Чорноморський полудень заливав місто киселевою спекою.

Старий подумав і написав на папері перші рядки:

Мій перший склад сидить в чалмі

На Сході бути він зобов'язаний.

— На Сході бути він зобов'язаний, — з задоволенням промовив старий. йому сподобалося це, що він створив: важко лише було знайти рими до слів "зобов'язаний" і "чалма". Ребусник походив по кімнаті і помацав руками бороду. Раптом йому сяйнуло;

А склад другий мені відомий:

З числом він ніби зв'язаний.

З "Алі" і "За" теж пощастило:

В чалмі сидить і третій склад

Живе він теж на Сході,

Четвертий склад — поможе бог

Дізнатися, що це — прийменник.

Стомлений останнім напруженням Синицький відкинувся на спинку стільця і заплющив очі. Йому було вже сімдесят років. З них п'ятдесят він вигадував ребуси, шаради, картини-загадки і шарадоїди. Але ніколи поважному ребусникові ще не було так важко працювати, як зараз. Він відстав від життя, був політичне неграмотний, і молоді конкуренти його легко обганяли. Вони приносили до редакції задачі з таким чудовим ідеологічним спрямованням, що старий, читаючи їх, плакав від заздрощів. Чи можна було йому змагатися, наприклад, з такою задачею:

ЗАДАЧА — АРИФМОМОЇД.

Три станції: Воробйово, Грачово і Дроздово мали однакову кількість службовців. На станції Дроздово комсомольців було в шість разів менше, ніж на двох інших станціях, узятих разом. А на станції Воробйово партійців було на 12 чоловік більше, ніж на станції Грачово. Але на цій останній безпартійних було на 6 чоловік більше, ніж на перших двох. Скільки службовців було на кожній станції і який був тям партійний і комсомольський прошарок?

Трохи відійшовши від своїх безрадісних думань, старий знову схилився над аркушиком з написом "дебет", але в цей час до кімнати увійшла дівчина з мокрим, стриженим волоссям і з чорним купальником через плече.

Вона мовчки пішла на балкон, розвісила на облуплених поручнях мокрий купальник і глянула вниз. Дівчина побачила бідне подвір'я, яке бачила вже багато років, — убоге подвір'я, де валялися розбиті ящики, блукали брудні, в сажі, коти і бляхар гучно лагодив відро.

На нижньому поверсі домгосподарки розмовляли про своє тяжке життя. І розмови ці дівчина чула вже не вперше, і котів вона знала всіх на ймення, і бляхар, як їй здалося, лагодив те самісіньке відро, яке лагодив багато років. Зося Синицька повернулася до кімнати.

— Ідеологія заїла, — почула вона дідове бубоніння. — А яка у ребусному ділі може бути ідеологія? Ребус же… Зося зазирнула в дідові каракулі й вигукнула:

— Що ти тут написав? Що, що таке? "Четвертий склад, поможе бог дізнатися, що то — прийменник". Чому бог? Адже ти сам казав, що редакції тепер не беруть шаради з церковними словами.

Синицький зойкнув. Вигукуючи: "Де бог? Де? Там немає бога!", він тремтячими руками насадив на ніс окуляри в білій оправі й ухопив аркушик.

— Бог є, — промовив він жалібно. — Таки вліз… Знову дав маху… Ех, шкода. І рима гине хороша.

— А ти замість "бог" постав "рок", — порадила Зося. Але наляканий Синицький відмовився й від "року".

— Це теж містика. Я знаю. Ой, дав маху… Що ж тепер буде, Зосенько?

Зося байдуже глянула на діда й порадила вигадувати нову шараду.

— Все одно, — сказала вона, — слово з закінченням "ція" у тебе не виходить. Пригадуєш, як ти мучився зі словом "теплофікація?"

— Аякже, — пожвавився старий, — я ще третім складом поставив "кац" й написав так: "А третій склад легкий, єй, єй! Читай — і скажеш: це єврей".