Безробіття як проблема часів Незалежності України

Категорія (предмет): Економіка праці

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Україна в умовах незалежності.

2. Безробіття в умовах реформування економіки України.

3. Аналіз сучасного стану безробіття в Україні та перспективи його мінімізації.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Проблема безробіття залишається драматичною ознакою переходу до ринкової економіки впродовж вісімнадцятирічного періоду соціально-економічних перетворень в Україні. Нові суперечливі тенденції динаміки українського безробіття потребують свого осмислення та врахування в розробці адекватної політики зайнятості на ринку праці.

З розпадом СРСР і отриманням незалежності на шлях самостійного як політичного, так і економічного розвитку вийшла одна з найбільших колишніх радянських республік — Україна. За виробничим потенціалом і чисельністю населення Україна — друга після Росії держава СНД.

Останнє десятиріччя ХХ століття для України можна назвати роками економічної трансформації — складного соціально-економічного явища, в якому дуже важко виявити чіткі й недвозначні причинно-наслідкові зв’язки між окремими явищами, діями окремих економічних суб’єктів та їх наслідками. Суть соціально-економічних перетворень у цілому зводиться до того, щоб змінити існуючу економічну систему і забезпечити економічне зростання.

Проблеми та тенденції рівня безробіття та шляхів його мінімізації розглядали такі українські вчені, як: В.Федоренко, П.Нікіфоров, А.Вольська, І.Петрова, А.Казановський, О.Котляр, В.Костиков, О.Рузавіна, І.Маслова та інші.

Проблема безробіття гостро постала в Україні, як і в багатьох інших країн з залишками елементів перехідної економіки, після невдалих спроб реалізувати економічні реформи. Проте, якщо у країнах Центральної і Східної Європи рівень безробіття сягнув одразу понад 10% робочої сили впродовж перших років економічних перетворень, то в Україні він зростає значно повільніше: починаючи з 1991 року по сьогодні рівень офіційно зареєстрованого безробіття в середньому не перевищив 6% [1, 24].

1. Україна в умовах незалежності

Криза економіки, невдалі спроби реформування господарського життя, перехід до первісних ринкових відносин негативно позначилися на матеріальному становищі основних верств суспільства.

Господарська криза викликала деструктивні процеси в робітничому середовищі. Чисельність робітників постійно скорочувалась. Усе більше число підприємств не працювало взагалі або працювало неповний робочий тиждень. Загальна кількість зайнятих зменшилась більш як на 25%. Новим явищем стало безробіття, яке з кожним днем зростало. При цьому поряд з явним значного поширення набуло так зване приховане безробіття. Його сутність полягала у тому, що формально вважаючись трудівниками підприємств, робітники по півроку і більше не працювали чи були зайняті на виробництві 1-2 дні на тиждень. Проблема зайнятості, відсутності нових робочих місць стала однією з найбільш гострих для України.

2. Безробіття в умовах реформування економіки України

З розпадом сильно інтегрованої радянської системи ілюзія повної зайнятості, яка протягом кількох десятків років характеризувала ринки праці багатьох соціалістичних країн, змінилася цілком реальним явищем для ринкової або перехідної економіки, яке називається безробіттям. Оскільки безробіття має величезні наслідки для суспільства як на загальнодержавному, так і на індивідуальному рівні, державна політика зайнятості є вирішальним елементом соціально-економічної політики держави [1]. Але для того, щоб ця політика була ефективною у розв'язанні проблеми безробіття, потрібно враховувати, з одного боку, загальні закономірності ринку праці, властиві ринковій економіці, а з іншого — особливості ринку праці та специфіку прояву безробіття в окремій країні.

Досвід України, як і багатьох інших країн з перехідною економікою, щодо безробіття розпочався після введення в дію невдалих економічних реформ. Але якщо в країнах Центральної та Східної Європи рівень безробіття досяг відразу понад 10 % робочої сили протягом перших років економічних перетворень, то в Україні безробіття зростає дуже повільно: протягом усього періоду з 1991 по 2000 pp. рівень зареєстрованого безробіття не перевищив 5 %, причому, до вересня 1996 р. він був нижче за 1 % (рис. 1).

Основним поясненням такого низького рівня безробіття, який не відповідає масовому скороченню виробництва та гіперінфляції в перші роки незалежності, є приховане безробіття і статистично-адміністративні методи, які спричиняють хронічне заниження реального безробіття. Можливо, внаслідок замалої допомоги по безробіттю та зменшення можливостей працевлаштування надлишкові працівники державного сектора погоджуються на значно нижчі зарплати або їх затримки, на вимушені адміністративні відпустки або працю у режимі неповного робочого часу. Багато з таких працівників основний прибуток одержують у неофіційному секторі економіки, хоча формально за звітністю підприємств, вони вважаються зайнятими в офіційному секторі. Вищезазначені фактори й призвели до виникнення та посилення проблеми прихованого безробіття, яке, безперечно, не враховується при обчисленні зареєстрованого відкритого безробіття [2].

Через надто низьку допомогу по безробіттю та численні вимоги до того, щоб мати статус безробітного згідно з Законом України "Про зайнятість населення" [3], багато незайнятих осіб, які шукають роботу, не звертаються до центрів зайнятості за допомогою або перебувають на обліку в службі зайнятості, але не мають статусу безробітного. Отже, рівень зареєстрованого безробіття викривляє реальну ситуацію на ринку праці, і тому, на наш погляд, цей показник є абсолютно непридатним для міжнародних порівнянь.

Для подолання цих недоліків показника зареєстрованого безробіття з кінця 1995 року в Україні використовується альтернативний показник рівня безробіття, розрахований за даними вибіркових обстежень робочої сили (ВОРС) згідно з методологією Міжнародної організації праці [4]. На рис. 2 показана динаміка обох офіційних показників безробіття, які використовуються для аналізу ринку праці України. Як бачимо, значна розбіжність у визначенні безробітних призводить до досить суттєвої різниці між цими показниками рівня безробіття. Та хоча протягом усього періоду рівень зареєстрованого безробіття, який переважно використовується в державних структурах, набагато нижчий за рівень безробіття за даними ВОРС, яким користуються міжнародні організації, обидва показники мають стабільну тенденцію до зростання. Отже, незалежно від того, яке статистичне джерело використовується для обчислення рівня безробіття, та які абсолютні величини його показників за цими джерелами, з аналізу динаміки безробіття випливає, що воно в Україні неухильно збільшується.

Аналізуючи наявну інформацію з ВОРС за 1999 р. та з Державного центру зайнятості за 1992—2000 рр., ми з'ясуємо основні причини та особливості безробіття в Україні.

Причини безробіття. За даними вибіркових обстежень основними причинами безробіття є: вивільнення у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією, конверсією виробництва, скороченням штатів, звільнення за власним бажанням, неможливість знайти роботу після закінчення школи, ПТУ, ВНЗу, звільнення у зв'язку з закінченням строку контракту. Отже, безробіття в Україні виникло й далі збільшується, переважно внаслідок загального скорочення і трансформації виробництва та відповідних до цього макроекономічних перетворень, які призвели до значного зменшення сукупного попиту на працю, погіршення організації, умов, оплати праці та інших негативних наслідків.

Регіональний аспект безробіття. Однією з особливостей безробіття в Україні є значна диференціація регіональних ринків праці, яка з часом збільшується [5]. Найнижчий рівень безробіття (0,9—4 %) спостерігається у великих містах, зокрема, у Києві та Севастополі, у східних та південних областях України. Відносно низький рівень безробіття у східній частині, на нашу думку, пояснюється вигодами цих регіонів від співпраці й торгівлі з сусідньою Росією (включаючи офіційну та неофіційну зайнятість громадян України в Росії") та функціонуванням багатогалузевої промислової економіки. Аналогічно, південні області користуються своїм вигідним розташуванням біля Чорного моря для формування робочих місць у структурах торгівлі, транспорту, туризму та відпочинку. Зрозуміло, аграрні та моноструктурні регіони, в яких основна промисловість страждає від економічного занепаду, та регіони з малим потенціалом до швидкого економічного розвитку внаслідок слаборозвинутої інфраструктури, низького рівня освіти

населення та недостатнього досвіду з приватними підприємствами найбільше потерпають від безробіття (рівень безробіття вищий за 6 %). Такі регіони в Україні розташовані, переважно, в західній та північній частині. До речі, є кілька міських та районних центрів зайнятості, в яких рівень зареєстрованого безробіття досягає 14—20 %. Проблема регіональної диференціації рівнів безробіття і далі загострюється в Україні завдяки дуже низькій територіальній мобільності населення через існування системи прописки, скорочення транспортних зв'язків, збільшення плати за проїзд та через надто високі ціни на житло, особливо в регіонах з найбільшими можливостями зайнятості та високого заробітку.

Тривалість безробіття. Як показують зареєстровані дані та дані ВОРС, український ринок праці може бути схарактеризований низьким кругообігом у безробітті, що призводить до поширення тривалого застійного безробіття та ускладнення ситуації на ринку праці. Наприклад, згідно з даними ВОРС, середня тривалість безробіття збільшилась із 17 місяців у березні 1999 р. до 19 місяців у вересні, а число довгострокових безробітних (більше року) — з 52,2 % усіх безробітних у березні до 58,4 % у вересні. Ясна річ, середня тривалість безробіття та чисельність довгострокових безробітних більші в регіонах, у яких зареєстровані найвищі рівні безробіття.

Аналіз розвитку українського ринку праці на етапі його становлення показує, що через довготривалу економічну депресію в Україні безробіття, зокрема, приховане, постійно збільшується, зростає його середня тривалість, посилюється тягар по виплаті допомоги по безробіттю, відбувається значна диференціація регіональних ринків праці, погіршуються умови працевлаштування та, як наслідок, значно ускладнюється ситуація на ринку праці. Безробіття в Україні виникло внаслідок макроекономічних внутрішніх та зовнішніх перетворень, які призвели до катастрофічного падіння попиту на працю, але з часом воно стає структурним за характером, тобто є наслідком процесу перерозподілу робочої сили між секторами та порушенням рівноваги в різних галузях, включенням економіки у світову торгівлю, зміною технологій та методів управління. Найвразливішими до вимушеного безробіття верствами населення є молодь, особливо випускники навчальних закладів без досвіду роботи, жінки, громадяни, що мають тривалу перерву в роботі, та громадяни з низьким рівнем кваліфікації й освіти. Враховуючи величезні витрати, по-в'язані з безробіттям, які визначаються як збитками у випуску продукції через недовикористану робочу силу, так і політичною протидією розвитку реформ, у цій ситуації подальшого зростання безробіття та посилення соціальної напруженості втручання держави є конче необхідним для регулювання ринку праці та сприяння зайнятості населення. Виходячи з досліджених особливостей та причин безробіття в Україні, ми пропонуємо кілька рекомендацій щодо заходів для регулювання ринку праці.

По-перше, оскільки першопричиною зниження зайнятості, зростання безробіття та його застійного характеру в Україні є дефіцит робочих місць внаслідок порушення балансу між попитом та пропозицією праці, головним важелем державної політики зайнятості має бути стимулювання попиту на працю. Для того щоб служба зайнятості, створена для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій, виконувала повною мірою свої функції та була здатна реально впливати на становище на українському ринку праці, слід досягти максимальної узгодженості й послідовності механізмів реформування економіки та політики зайнятості, які повинні взаємозміцнюватися на шляху до забезпечення повної та продуктивної зайнятості в довгостроковому періоді. Дії служби зайнятості залишатимуться непомітними, на нашу думку, поки в загальноекономічний механізм не буде закладено першочергових заходів, які б сприяли створенню нових робочих місць.

Необхідною умовою для відтворення попиту на працю та зростанням продуктивної зайнятості є стабілізація національної економіки, яка створює сприятливе, надійне економічне середовище для інвесторів та підприємців, у якому вони могли би певною мірою прогнозувати майбутні прибутки від інвестицій та сподіватись на довготривалий розвиток свого бізнесу. Для встановлення макроекономічної стабільності нагальною потребою є запровадження повного комплексу заходів, спрямованого передусім на досягнення фінансово-кредитного, грошового та поточного платіжного балансу. Сприятливий клімат для розвитку підприємницької діяльності та економічного зростання вимагає також рішучої боротьби з усіма видами корупції та кримінальними структурами, позитивного ставлення державних службовців усіх рівнів до приватного підприємництва, удосконалення і стабілізації нормативної законодавчої бази, зміцнення банківського сектора, удосконалення механізмів кредитного фінансування, активної державної програми підтримки малого та середнього бізнесу.

3. Аналіз сучасного стану безробіття в Україні та перспективи його мінімізації

Низький рівень безробіття за офіційними даними, попри масове скорочення виробництва і гіперінфляцію перші роки незалежності, пояснюється високим рівнем прихованого безробіття та свідомим заниженням показників реального безробіття.

Схожі тенденції прихованого безробіття, викликані впливом на економіку України світової фінансової кризи, спостерігаються і на сучасному етапі господарювання. Але їх розміри на сьогоднішній день вже зменшуються, про що свідчать дані Державного комітету статистики.

У жовтні 2009року зберігалася позитивна тенденція до скорочення обсягів вимушеної неповної зайнятості. Так, кількість працівників, які перебували у відпустках із дозволу та ініціативи адміністрації, порівняно з вереснем скоротилася на 2,7 тис. осіб, або на 0,9%, і становила 295,2 тис. осіб (2,8% кількості штатних працівників).

Кількість працюючих у режимі скороченого робочого дня (тижня) у жовтні 2009 р. порівняно з попереднім місяцем також зменшилася на 47,6 тис. і становила 947,0 тис. осіб (9,0% кількості штатних працівників). Найбільш поширеним такий режим роботи був у Запорізькій області, де в таких умовах працював кожний шостий працівник, Луганській – кожний сьомий, Дніпропетровській – кожний восьмий, Львівській – кожний дев’ятий.

Обсяги вимушеної неповної зайнятості за причинами та видами діяльності наведено на діаграмі.

Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, зросла з 526,3 тис. осіб на 1 листопада 2009 року. до 536,7 тис. осіб на 1 грудня 2009 р.

Число зареєстрованих безробітних на 1 грудня 2009 року становило 512,2 тис. осіб, становить 80% аналогічного періоду минулого року. Також спостерігається зменшення кількості безробітних жінок, молоді у віці до 35 років, але збільшилася кількість звільнених з економічних причин (табл.1).

Офіційного статусу безробітних на зазначену дату набули 95,4% незайнятих громадян, із них 78,2% отримували допомогу по безробіттю. Серед безробітних майже кожний другий раніше займав місце робітника, майже кожний третій – посаду службовця, а кожний шостий не мав професійної підготовки.

За сприяння державної служби зайнятості у листопаді 2009 р. було працевлаштовано 44,7 тис. осіб, що на 36,3% менше, ніж у жовтні п.р. Серед працевлаштованих незайнятих осіб жінки становили 47,4%, а молодь у віці до 35 років – 50,3% [3].

Не дивлячись на негативні прогнози на 2009 рік, рівень безробіття в Україні виявився нижче, ніж у деяких країнах Європи. До того ж, згідно з даними офіційної статистики, кількість безробітних у державі продовжує зменшуватися.

Система заходів щодо зниження рівня безробіття в Україні включає:

— розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів;

— надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день;

— державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості; стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування додаткової робочої сили; залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття;

— регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєднання України до міжнародного ринку праці;

— стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до пошуку робочих місць;

— збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти; введення в дію запасів невстановленого устаткування та підвищення коефіцієнта змінності його в цілому;

— заходи щодо квотування робочих місць для представників найуразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес;

— організацію регіональними або місцевими органами влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних (громадських) робіт тощо.

Отже, темпи скорочення рівня безробіття в Україні за період 2008-2009 років свідчать про ефективність урядових заходів щодо покращення ситуації на ринку праці в Україні.

Висновки

Отже, першочерговим заходом макроекономічної політики, який суттєво впливає на політику зайнятості, є реформа податкової системи, яка має бути спрямована на зниження податкового тиску на підприємства, обмеження їх ухилення від сплати податків, легалізацію тіньової економіки, що, в свою чергу, призведе до збільшення надходжень до бюджету, необхідних для розвитку адекватної інфраструктури. Враховуючи безпосередній вплив податків на фонд зарплати та на доходи фізичних осіб як на зайнятість, так і на добробут працівників та їхнє відповідне ставлення до праці, слід уважно переглянути і змінити ставки цих податків.

Для забезпечення відтворення рентабельної виробничої діяльності, отримання коштів для створення робочих місць, зростання заробітної плати працівників на мікрорівні перевага повинна надаватись стимулюванню прямого інвестування, наданню пільг та фінансовій підтримці підприємств, особливо тих, які підлягають реструктуризації із збереженням робочих місць та мають особливе значення для країни чи окремого регіону, або які ще не здатні на рівних конкурувати з іншими підприємствами, але мають значний потенціал до виробництва конкурентоспроможної продукції та розширення сфери продуктивної праці.

По-друге, зважаючи на різку диференціацію регіональних ринків праці в Україні, загальнодержавна політика зайнятості населення має доповнюватися чіткими заходами на регіональному рівні з урахуванням місцевих особливостей та пріоритетів розвитку. Активна державна політика сприяння зайнятості має бути зорієнтована передовсім на підтримку регіонів з підвищеним рівнем безробіття та найменшими можливостями для працевлаштування. Одним з найважливіших заходів щодо урегулювання складної ситуації на деяких регіональних ринках праці, на нашу думку, є стимулювання територіальної мобільності населення шляхом усунення багатьох бар'єрів, особливо це стосується системи прописки.

Нарешті, ситуація, яка склалася на ринку праці, вимагає від служби зайнятості розширення її штату, регулярного тренування її співробітників, подальшу децентралізацію в прийнятті рішень, удосконалення комп'ютеризації та інформаційної системи, розвитку комп'ютерних мереж та баз даних, впровадження нових методів роботи. Для здійснення моніторингу становища на ринку праці та надання повнішої та надійнішої інформації, від чого залежить визначення напрямів державної і територіальних довгострокових програм зайнятості, необхідно удосконалити форми статистичної звітності, зокрема розробити баланс повного ринку праці, який враховує як відкрите, так і приховане безробіття.

Отже, щоб розширити зайнятість та поліпшити її якість, подолати високе безробіття, зменшити соціальне та економічне напруження в Україні, вирішальним моментом державної політики зайнятості повинен бути добре зважений вибір заходів, які потрібно розробляти і впроваджувати в комплексі з макроекономічною, регіональною, мікроекономічною (на рівні підприємств та галузей), політичною, освітньою та соціальною політикою.

Список використаної літератури

1. Бицюра Ю. Аналіз безробіття в Україні //Географія та основи економіки в школі. — 2004. — № 5. — C. 4-6.

2. Державний комітет статистики України // http://www.ukrstat.gov.ua/

3. Євсєєнко О. Деякі аспекти статистичного аналізу зайнятості та безробіття на ринку праці України //Економіст. — 2005. — № 9. — С.37-39

4. Нікіфоров П.О. Фінансово-економічні аспекти розвитку ринку праці та боротьби з безробіттям / П.О. Нікіфоров, А.О. Вольська // Фінанси України. – 2008. — №10. – С.22-30.

5. Нікіфоров П.О. Фінансово-економічні аспекти розвитку ринку праці та боротьби з безробіттям //Фінанси України. — 2008. — № 10. — С.22-30

6. Пазюк О. Проблеми безробіття в Україні //Україна: аспекти праці. — 2004. — № 2. — C. 3-10

7. Петрова І.Л. Проблеми та перспективи мінімізації безробіття // Економіка та держава. – 2006. — №5. – С. 90-92.

8. Ульяницька О.В. Проблеми безробіття і трудова еміграція українців//Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 8. — C. 167 — 172.

9. Черниш Т. Сутність та особливості довготривалого безробіття в Україні/ Т. Черниш, О. Власенко //Україна: аспекти праці. — 2006. — № 3. — C. 8-12